Таким чином "викачуємо" собі в мізки плагін для розпізнання іноземної мови; 2. Потім ці ж матеріали читаємо до усрачки, тим самим виробляємо собі вимова; 3. ??? 4. PROFIT!

Ну, в принципі, метод можна було б випробувати, але у мене виникають підозри, що не все так гладко, як пише автор. Я згодна, що спочатку непогано б натренувати свої вуха, "привчивши" їх до чужої мови, але слухати одні й ті ж хвилинні діалоги протягом тижнів по 3 години на день ?! Микола Батькович, Ви серйозно? І це після Ваших нарікань на систему викладання мов, яка стільки талантів загубила? Так будь-яка нормальна людина, а тим більше підліток, школяр, вже через кілька днів зненавидить іноземні мови, а свій MP3-шник розіб'є до біса. Але ж це тільки початок, далі ви будете їх читати. Днями. Тижнями. І якщо перший етап я ще можу абияк зрозуміти і прийняти, то далі взагалі морок. Як людині, яка озброєний лише кількома аудіофайлами, зрозуміти, що він правильно "звучить"? Не всі люди мають музичний слух, не всі здатні критично себе оцінити. Як зрозуміти, що ось воно, матриця зворотного резонансу опрацьована сповна? Більш того, правильну вимову - це правильна міміка, а як її дізнатися, якщо у вас в наявність тільки ці кілька озвучених діалогів?

Ну ладно, методика трохи бентежить, але має право на життя. Але сама книга ... Її абсолютно неможливо читати! Ці постійні загравання з читачем, ця словесна акробатика, ці найчастіше зовсім нецікаві історії просто виводили з себе! Не знаю, чи було це редакторська завдання таке - збільшити обсяг тексту, або ж пан Замяткін просто хотів показати всім нам, що за роки життя в США його російська мова не скотився до рівня тітки Соні з Брайтон Біч. наприклад:

У відчайдушній надії на те, що мій знемагає слуховий апарат перестане зазнавати подальшим «офіцерським» тортурам хоча б в моїй власній країні, я навіть вдамся до самої що ні на є принаймні і відкрию одну надзвичайно засекречену таємницю, про яку ви, панове телекінопереводчікі, до сих пір, очевидно, й не чули: є такі спеціальні книги, в яких на сторінці з одного боку надруковані слова однієї мови, а навпаки поміщений переклад або можливі варіанти перекладу цих слів на іншу мову. Такі книги називаються «словниками». Вони вже вийшли на ринок. Купіть собі - замість чергової Робскі - таку книгу і заглядайте в неї час від часу - вам, дорогі мої колеги, це буде корисно. Слово «офіцер» там теж є. М-да ...

І такі дотепні замітки в кожному абзаці. От спасибі, як цікаво!

Ще в очі кинулася ну просто нездорова реакція на викладачів мов. Таке відчуття, що у автора психологічна травма, що тягнеться з дитинства з уроку англійської мови. Якщо б я була вчителем Ін.яз, я б, напевно, після прочитання на себе руки наклала, усвідомивши рівень своєї нікчемності. Від тієї нісенітниці, що він виливає на читача, іноді було просто не по собі.

Багато людей, успішно поборовшись порочну, тупикову систему в галузі вивчення іноземних мов і, як наслідок цього, вони чудово знали іноземну мову (або кілька іноземних мов), відчувають проте якесь залишкове почуття провини за свій успіх. Помилкові уявлення про «належному» підході до вивчення іноземних мов так глибоко в нас вкоренилися, що ми відчуваємо, що наш успіх якийсь «неправильний», «шахрайський», що шлях, по якому ми інтуїтивно пішли, лише випадково вивів нас до успіху . Якимось парадоксальним чином ми вважаємо себе такими, що порушили якісь священні ритуали і обряди.
Ми, які володіють іноземними мовами, вважаємо за краще несправедливо звинувачувати себе (незважаючи на наш очевидний успіх), але малодушно утримуємося від звинувачення всієї величезної системи і всіх її представників. Для нас це було б занадто важко. Ми вважаємо за краще не протиставляти себе системі. Адже нас з вами так довго вчили, що треба бути хорошими хлопчиками, Мити руки перед їжею, сидіти тихо і не шуміти, слухатися старших і не порушувати встановлений споконвіку порядок, вчили, що більшість завжди має рацію, що свої маленькі приватні інтереси треба підкоряти інтересам цієї більшості. Ми звинувачуємо себе і тому так охоче віримо у випадковість свого успіху у вивченні іноземної мови - ми хочемо себе в цьому переконати. Переконати себе в тому, що ми оволоділи мовою зовсім не всупереч системі - кинувши їй виклик. Переконати себе, що, як і було наказано, ми «сиділи тихо», старанно робили домашні завдання, залишалися «хорошими хлопчиками», першими підіймали руки, щоб відповісти на питання мудрих викладачів, і нас нема за що лаяти.

Звичайно, погоджуся, викладають мови в школах і вузах найчастіше поганенько, але хіба з іншими предметами подібних проблем немає? І що Ви пропонуєте натомість, шановний автор? Видати школярам по MP3-шнику, а потім зустрітися через півроку, коли вони Вашу матрицю пропрацюють? Ах да, у кожної людини ж своя швидкість навчання, комусь потрібно 3 місяці, комусь рік ... Неувязочка.

Якщо хочете дізнатися про його методі - краще пошукайте в мережі статейку, де старанні копірайтери все переварили і умістили на одній сторінці тексту, тому що напихати себе цим словоблуддям, що приховує такий сумнівний підхід до навчання ... ну, себе шкода. М-да (с).

Микола Федорович Замяткін

ВАС НЕ МОЖНА НАВЧИТИ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

1. Навчи себе!

2. З чого почати, або Інформація не для ідіотів

3. Курси іноземної мови, або Ваш перерваний політ

4. Розбір польотів, або Трохи - зовсім небагато! - психотерапії

5. За словником! Хм ...

6. Зворотний резонанс і матриця

7. Три джерела, три складові частини марксіз ... еее ... іноземної мови

8. «Дитячий» метод, або Танці до упаду

9. Фізичний процес, або Ваш чорний пояс

10. Артикуляція і мовний апарат, або Ви танцюєте фанданго

11. Акцент, або Унутряная политика у Хондурасе

12. Про оркестр і музикантів, а також про різні штучки

13. Прослуховування і начитування, або Напашихонісёбилатіха

14. Немає часу, або розширюється всесвіт

15. перипатетики і сонливість, або YOксель-моксель в кожусі

16. Інша реальність, або Я б у Штірліці пішов ...

17. Розсіяне увагу, чи Ворони в нашому житті

18. Согревающие вправи і біологічно активні точки

19. Технічні деталі приготування матричних діалогів

20. Інтерференція, або Коні ситі б'ють копитами

21. Інтенсивність, або Даремно спалені сірники

22. Читання Плутарха, або Фандорін за баобабом

23. Від матриці до читання, або Червона спека в міліцейській формі

24. Небезпеки матричного підходу. Так, такі теж є ...

25. Віковий фактор - добре, що ми дорослі!

26. Про посібниках і вправах. Неприваблива бувальщина

27. Паралельні тексти цвітуть і пахнуть

28. «Занурення» або занурення?

29. Мовний ескалатор, або Чілдринята, що грають на стріту

30. Бувальщина № 002. Без якого б то не було підтексту, але з прямими і ясними практичними висновками

31. До питання про будівництво будинків і собачих будок (спеціально для мого знайомого олігарха!)

32. Почуття провини, або Руки мій перед їжею!

33. Опір близьких, або Який ви все-таки розумний!

34. Почім нонче коні, або Моя маленька олігархічна серенада

35. Чи знають іноземці іноземні мови, або Весняне цвітіння обдуванчіков

36. А про що вони співають?

37. Чергове китайське попередження, або Мій рецепт приготування квасу

38. Солодка пігулка нашого болгарського «братушки». Сумна сугестопедичну бувальщина

39. Хороший арахіс - це добре прожарений арахіс. Степан на поцте. «Собаки» Павлова і так далі (ковбасні обрізки)

40. Комп'ютерні курси: легко, швидко, приємно і ніяких турбот!

41. Олала! Або Ваше одужання теж можливе

42. Товариш Фурцева попереджена. Довгоочікуваний гамбургер гірчить у роті Фокачука. І це факт

43. Точка опори і смак мови

Чесна до останньої коми книга, яка негайно стала класикою жанру і обов'язковим читанням для кожного, хто хоч в якійсь мірі цікавиться мовами.

Парадоксальна книга, невблаганно руйнує міф за міфом, небилицю за легендою, оману за помилкою. Книга, яка звільняє вас від пут широко поширених застарілих помилок, що не дають опанувати іноземну мову. Той, хто вивчає або збирається вивчати іноземну мову, просто зобов'язаний прочитати цю книгу, яка не має аналогів ні за доступністю мови автора (це вам не стандартна "методичка» з її мертвущим мовою!), Ні за кількістю і якістю корисних порад.

Блискучий стиль і невимушений гумор викладу роблять цю книгу цікавою і для тих, хто вже «вивчав» іноземну мову в школі або вузі і внаслідок чого остаточно повірив у свою «нездатність» до мов - ним стане зрозуміло, чому вони після всіх цих болісно довгих років так і не опанували - і не могли опанувати! - мовою, залишаючись в рамках загальноприйнятого формату «навчання».

Які володіють іноземними мовами із задоволенням переконаються в правильності своїх підходів, які дозволили їм вирватися з тьмяно-сумній камери, набитою відмінками, дієвідмінами й страшними будь-якого нормального людини герундій.

Таким чином, ця книга написана для всіх і для кожного - все знайдуть в ній щось цікаве! У тому числі і організатори мовних «лохотронів», круті продавці «секретних сигналів» та інші жваві письменники «успішних» книжечок, без докорів обіцяють навчити вас мови за три хвилини в день: вони повинні знати аргументи автора - свого ворога № 1!

Автор багато років жив в США, де працював перекладачем, викладав і займався іншими - але не менш цікавими - речами. Знає декілька мов. Розробив свій власний метод вивчення іноземних мов, який також викладається в цій книзі.

1 ... І була вся земля одна мова та слова одні.

2 Рушивши зі сходу, вони знайшли в землі краї рівнину й оселилися там.

3 І сказали один одному: наробимо цегли, і добре вогнем. І сталася цегла замість каменів, а земляна смола замість вапна.

4 І сказали вони: побудуємо собі місто і вежу, висотою до небес, і зробимо собі ім'я, перш ніж розпорошилися по поверхні всієї землі. (Втор. 1, 28.)

5 І зійшов Господь, щоб побачити місто та башту, що людські сини будували її.

6 І сказав Господь: ось, один народ, і мова одна для всіх; і ось що почали вони робити, і не відстануть вони від того, що задумали робити;

7 Зійдемо ж і змішаємо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один одного.

8 І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі; і вони перестали будувати місто. (Втор. 32, 8.)

9 Тому то названо ймення йому: Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі, і звідти розсіяв їх Господь по всій землі ...

(КНИГА БУТТЯ)

«... А ти не кажи зі мною словами - розмовляти потрібно не словами! І не бійся, що я тебе не зрозумію! Нехай твоя душа говорить з моєю душею - і вони один одного зрозуміють! А про слова не потрібно особливо піклуватися ... »

(З РОЗМОВИ)

Навчи себе!

Вас, мій майбутній, але вже люб'язний моєму серцю співрозмовник, звичайно, привернуло назва цієї книги. Чи не могло не привернути!

Серед куп строкатих курсів, підручників, книг, книжечок і книжечок, які обіцяють навчити вас всім мовам світу за пару місяців, а то й тижнів в приємній і нітрохи не обтяжливою обстановці, це назва стало для вас, безсумнівно, неприємним сюрпризом. Я дуже радий цьому. Тут, на цих сторінках, вас чекає багато такого роду сюрпризів. Але не поспішайте впадати у відчай і в люті топтати цей трактат ногами як якесь отруйне і небезпечне для вас комаха. Вам не потрібно робити цього з однієї простої причини:

хоча твердження, що вас неможливо навчити іноземної мови, Є незаперечною і щиру правду, - подібно до твердженням, що завтра вранці буде схід сонця, - ви цілком можете навчитися іноземної мови! Тобто ви можете НАВЧИТИ СЕБЕ!

Різниця між двома цими поняттями фундаментальна. Ніхто, ніколи, ні за яких обставин не може навчити вас, але навчити себе - причому компетентна допомога з боку аж ніяк не виключається - Ви можете.

Усвідомлення цієї взагалі-то старої як світ, але все ще наріжною істини є ключем до успішного оволодіння іноземною мовою - або десятком іноземних мов, якщо хочете.

Повернемося ще раз до різнобарвним покладів всіляких курсів і посібників з вивчення іноземних мов з гучними - і навіть іноді зриває на фальцет - обіцянками «неземного блаженства» укупі з мінімальними зусиллями з вашого боку в процесі користування цими самими посібниками. «Купіть нас! Ми блискучі і привабливі! У нас гарні різнокольорові картинки! У нас укладені секретні сигнали, завдяки яким ви вже через пару-другу місяців станете суперполімегаглотом! » Що ж всі ці книги і посібники об'єднує? Деяка частка крикливого безсоромності і нечесності по відношенню до нас з вами, дорогий мій співрозмовник! Своїм виглядом і манерами вони нагадують дівчат певної поведінки, що нав'язливо пропонують вам свою «справжню і ні з чим незрівнянну любов» на продаж. Причому дівчат вельми низького штибу!

Як би не було це прикро, але справа йде саме так: я не бачив ні одногокурсу іноземної мови (включаючи, до речі, і дуже хороші), де б абсолютно чесно, без недомовок і словесного туману, пояснювалося, в чому ж, власне, полягає вивчення іноземної мови. Нам з вами, мій любий співрозмовник, або взагалі не дається яких би то не було пояснень, або невиразно й плутано пропонується виконувати якісь розпливчаті інструкції, що ведуть до багаторічним і малорезультативним блуканням в непролазних хащах чужої мови. Я навіть не кажу про сміховинних «підручниках», що беруться навчити вас мови за пару хвилин в день. Тут шахрайство вже переходить всякі мислимі і немислимі межі, рамки і пристойності!

Вас неможливо навчити іноземної мови. Замяткін Н.Ф.

Видання друге - старанно виправлене і вельми значно доповнене.

Короткий змісттрактату Чесна до останньої коми книга, яка негайно стала класикою жанру і обов'язковим читанням для кожного, хто хоч в якійсь мірі цікавиться мовами.

формат: doc / zip

Розмір: 330 Кб

/ Download файл

Микола Федорович Замяткін

Видання друге - старанно виправлене і вельми значно доповнене

Хороший арахіс - це добре прожарений арахіс. Степан на поцте. «Собаки» Павлова і так далі (ковбасні обрізки)

З різноманітних занять іноземною мовою, які я особисто відвідував (як в якості «піддослідного», так і в якості спостерігача), мені особливо сильно запам'яталося одне «арахісове» заняття. Відбувалося це в одному з великих далекосхідних міст, де я волею долі опинився в середині дев'яностих. Я робив свій традиційний щоденний моціон, проходячи повз школу, на огорожі якої було оголошення про курсах одного зі східних мов, що мають місце бути в будівлі цієї школи. У той час у мене до цієї мови був певний інтерес, і я вирішив подивитися, що ці курси з себе представляють. До того ж мене все ще цікавила сама організація роботи курсів іноземної мови - наївність в той час ще не повністю покинула мене, і я часом дивився на світ по-дитячому широко відкритими очима.

Я прийшов в школу за двадцять хвилин до оголошеного початку занять, знайшов клас, в якому вони повинні були проходити, і став чекати. Незабаром стали з'являтися учні, а хвилин за п'ять до початку я побачив і самого викладача, якого дізнався по сивині, по які позбавленому деякої старомодною елегантності костюму-трійці і значного виду очками. Я підійшов до нього і зав'язав розмову. Я сказав, що у мене є інтерес займатися цією мовою і, можливо, я буду відвідувати ці курси, але що я хотів би попередньо посидіти на одному занятті з тим, щоб визначити, чи підходить для мене формат занять і рівень володіння мовою, вже досягнутий групою. Викладач тут же заявив, що у нього ніяких заперечень проти моєї присутності немає. Я подякував йому і скромно зайняв місце за задньої партою, намагаючись бути якомога більш непомітним.

Час йшов. Учні вільно ходили по класу, спілкуючись між собою і викладачем. Можна було б вирішити, що такий обраний викладачем формат уроку, якби не той факт, що всі розмови велися виключно по-російськи і про абсолютно сторонні речі, які не мають до досліджуваного мови жодного стосунку. Час від часу приходили нові учні і включалися в спілкування. З усього було видно, що відбувається, є звичною рутиною. Ніхто не був здивований тим, що пройшло вже без малого п'ятнадцять хвилин, а заняття так і не починалися. На мене також ніхто ніякої уваги не звертав, що, втім, мене абсолютно влаштовувало.

Нарешті, викладач перервав свою розмову з групою учнів про останню гру місцевої футбольної команди і сказав, що час починати урок. Учні стали не поспішаючи займати свої місця за партами, витягувати з сумок і портфелів зошити і письмове приладдя. Таким чином пройшло ще кілька хвилин. Але ось викладач голосно відкашлявся і оголосив на весь клас: «У нас на уроці сьогодні присутній перевіряючий з ООН! Прошу любити і жалувати! Хе-хе! ». При цьому він вказав пальцем чомусь саме на мене. Всі присутні обернулися і втупив у мене свої погляди. Я насилу придушив у собі бажання встати і вийти з класу - моя місія ще не була завершена.

Вдосталь на мене намилувавшись, всі повернулися до своїх зошит, після чого «гуморист» викладач раптом заговорив про те (по-російськи, все тільки по-російськи!), Як після війни він працював перекладачем в таборах військовополонених на Далекому Сході і як начальство цінувало і шанувало його. Ця промова тривала хвилин десять-п'ятнадцять. Все - включаючи і мене - дуже уважно слухали. Періодично «доповідач» дивився на мене і питав, що з приводу сказаного думає «спостерігач з ООН». Повинен сказати, що до цього часу він - тобто я - вже багато чого думав, але вельми розсудливо тримав язик за зубами, посміхаючись своєю непроникною східній посмішкою сьомого дана.

З таборів військовополонених викладач раптом якимось чином перейшов на раціональне харчування і з жаром став говорити про те, що багато їдять сирий арахіс, але що це є архінеправільно і нічого, крім шкоди, організму не може принести. Сирий арахіс абсолютно не засвоюється організмом, і тому треба всіляко уникати вживання сирого арахісу! Вживати треба тільки і виключно смажений арахіс! Причому пересмажувати його теж ні в якому разі не можна! Говорячи все це, він якось особливо поглядав на мене, очевидно, підозрюючи в мені таємного прихильника секти прихильників пожирання сирого арахісу, чому мені весь час хотілося встати і голосно у всьому зізнатися в надії на те, що щиросердне зізнання полегшить мою долю.

Ознайомивши аудиторію зі своїми поглядами на арахіс і його непередбачувана поведінка в шлунку, товстої і в якійсь мірі дванадцятипалій кишці (а також злегка торкнувшись коренеплодів і молочно-кислих продуктів), наш «арахісолог» раптом подивився на годинник і стурбовано сказав, що сьогодні час пролетів якось особливо швидко - очевидно, через нового цікавого матеріалу - і залишилися десяти хвилин ледь вистачить, щоб задати урок на будинок. Він встав, підійшов до класної дошки і швидко написав на ній крейдою два-три пропозиції - точно не пам'ятаю цифру, оскільки перед моїми очима на той час плавав виключно арахіс як в смаженому, так і в первозданному, так би мовити, вигляді - написав ієрогліфами - перші іноземні слова на цьому уроці. Учні судорожно схопилися за свої зошити і ручки і стали записувати ...

Урок закінчився. Я здавлено подякував викладача за настільки люб'язно надану мені можливість бути присутнім і стрімко, як гірська лань, кинувся на свободу, на свіже повітря, супроводжуваний, здавалося, шлейфом запаху смаженого арахісу ...

З тих пір у мене розвинулася стійка алергія на арахіс в будь-якому його вигляді: сиром, смаженому, маринованому, порошковому і пасти - винахід якогось «африкансько-американського» кулінара, яким так пишаються чорношкірі американці, викликає огидне відчуття сухості в горлі. Я здригаюся, коли в літаку повз мене проходить стюардеса, похрустивая пакетиками з цієї обов'язкової «втіхою» авіапасажирів.

Іноді, коли я бачу, як хтось в магазині купує арахіс в сирому вигляді, я підходжу до нього, беру його за ґудзик і починаю з жаром переконувати його не робити цього необачного кроку, приводячи в доказ моєї безсумнівною правоти убедительнейшие аргументи, назавжди закарбовані в моєму мозку багато років тому на незабутньому уроці з вивчення однієї іноземної мови в одному далекосхідному місті ...

Ось і ви, мій любий співрозмовник, до сих пір, мабуть, не цілком усвідомлюєте всієї значущості даного питання, але ж цього ніяк не можна недооцінювати в організації сучасного раціонального харчування! Сирий арахіс може бути надзвичайно шкідливим! Я зараз все докладно поясню ... Але куди ж ви ?! Не йдіть! Не треба боятися мене! Я не є небезпечним! Я бажаю вам тільки добра! Невже ви не розумієте всю важливість виключення зі своєї дієти сирого арахісу ?! Зачекайте! Я ще не все сказав! Люди, не залишайте мене ... люди ...

Інший теж цікавий, але не настільки, правда, вражаючий епізод моїх пригод по заняттях різноманітними мовами пов'язаний з нашим з вами, мій любий співрозмовник, рідною мовою - російською. Російським, звичайно, як іноземним. Було це знову-таки в середині дев'яностих років минулого тисячоліття в одному з університетів міста Сіетла, що знаходиться в лівому верхньому кутку карти континентальної Америки в штаті Вашингтон - багато, до речі, і не підозрюють про існування такого штату, відразу думаючи про столицю США, яка знаходиться на зовсім іншому краю Америки. У той час я познайомився з одним американцем, який між іншими своїми заняттями балувався ще й тим, що у вихідні приторговував матрьошками, балалайками та іншими подібними «дарами російської природи». Він періодично їздив коробейничають на різні фольклорні виставки-продажу та фестивалі, де його товар мав деякий - завжди не галасливий - успіх.

І ось одного разу за чаркою ... еее ... кака-коли він сказав, що познайомився з абсолютно «потрясний» російським професором з університету. «Костюм! Бородень лопатою! Ти просто повинен його побачити! Скоро в цьому універі буде фольклорний фестиваль, і у мене там буде столик з матрьошками. Приїжджай - я тебе з ним познайомлю! Безкоштовно! Ги-ги! » Я піддався непідробним ентузіазмом мого приятеля і обіцяв приїхати.

У домовлений день я запарковаться свій бувалий, але все ще в розумних межах спритний «Понтіак-Боннвілль» біля університету і відправився на пошуки мого знайомого і його матрьошок - відправної точки мого подальшого подорожі до бородатого професору російської мови. Увійшовши до будівлі університету, я побачив безліч столиків з «продуктами життєдіяльності» найрізноманітніших народів, народом і племен - від льодово-незворушних ескімосів аж до папуасів і інших гарячих естонців. Я тут же зрозумів, що на тлі всього цього ярмарково-балаганного різноманітності знайти наші скромні матрьошки буде явно непросто. На щастя, майже одночасно з цією думкою я помітив столик, на якому стояв самовар. Я підійшов ближче - за самоваром сиділа дівчина, закутана в оренбургский хустку (хоча на дворі стояв липень), і про щось дуже зацікавлено розмовляла по-англійськи з бородатим - борода його виглядала чомусь трохи ... еее ... «суггестопедической», або ж це мені просто здалося? - значного виду паном, який не зводив з неї своїх закоханих очей. Дівчина явно бачила цей погляд, їй це подобалося, і пан це теж бачив, і в світі нікого більше не було, крім цих двох ...

На столику на самому видному місці стояла картонка з написом великими літерами російською мовою: «ГОВОРИТЕ З НАМИ ПО-РУССКИ!». Каюсь, що необачно піддався цьому полум'яному заклику і порушив воркування цих двох голубків в позднелетний шлюбний період. «Вибачте, чи не підкажете, де знаходиться столик Джона такого-то з російським товаром?» - запитав я. Відповіддю був нерозуміючий погляд двох пар очей. «Я шукаю столик з російськими сувенірами. Чи не підкажете, в якому напрямку мені треба рухатися? ». Повний і нічим не мутне нерозуміння мого питання, підкріплене двома відкритими ротами. Я зрозумів, що письменник полум'яного заклику говорити з мешканцями цього столика по-російськи явно погарячкував, і відразу ж перейшов на англійську, повторивши свої питання вже на мові, ближчому романтично налаштованих парочці, чию розмову я так безцеремонно перервав своїм, як виявилося, недоречним лопотіння на явно незнайомому для них мовою. В очах моїх співрозмовників тут же з'явилася свідомість, на обличчях - стандартні кінських-американські усмішки, і вони моментально пояснили мені, куди йти. Я отсемафоріл відповідним пластмасово-кінським оскалом, включеним рівно на півсекунди (з вовками жити - по-вовчому вити!), І знову відправився в шлях, на ходу забуваючи про це абсолютно незначний епізод мого життя.

Я без зусиль знайшов шуканий столик в одній з аудиторій університетського корпусу і зав'язав бесіду зі своїм приятелем і його рідкісними покупцями, не забуваючи проте про мету свого приїзду - знайомство з «потрясний» професором російської мови. «Ну так що, Джон, де ж мені знайти твого професора?» - нарешті запитав я, статут вишукувати дотепні відповіді на стандартизовані як макдональдоновскіе гамбургери питання американців навроде «А що, в Росії, ця, типу, холодно?» або «А скільки, типу, ну, пляшок горілки ти п'єш на сніданок? Одну або, типу, дві? ». На моє запитання Джон тут же відповів: «Та он же він!», Вказуючи підборіддям на мого недавнього знайомого через самовара, який разом зі своєю дамою серця, до сих пір накритою хусткою, вже хвилин десять тому увійшов в нашу аудиторію і ходив від столика до столика, вивчаючи розкладений «коробейниками» товар. «Професор, будьте так ласкаві, підійдіть сюди!» - і Джон замахав йому рукою. Професор був добрий і до нашого столика підійшов.

Джон представив нас один одному, і ми заговорили. По-англійськи - я не хотів ставити мого нового знайомого в незручне становище. Він явно був американцем, хоча і з бородою «а-ля-мужик-рюсс» і, судячи з його «через-самоварної» реакції, міг бути не в своїй кращій мовній формі. Я прекрасно розумів, що мовну форму можна втрачати і знову в неї входити - явище для професіоналів знайоме (і зі мною це траплялося і трапляється), що не викликає подиву і саме по собі не ставить під сумнів здатність викладати іноземну мову.

Я став питати про методику викладання іноземних мов в цьому університеті, про навчальні матеріали та таке інше. Професор відбувався односкладовими відповідями - йому явно було нецікаво говорити на ці теми. Коли я запитав, хто є автором університетського підручника російської мови, він відповів, що автор - він сам. Я подивився на нього з повагою і запитав, чи можна подивитися на цей підручник або навіть його придбати. Професор подивився кудись убік і сказав, що в даний час в університетському магазині все його підручники розпродані і купити їх немає абсолютно ніякої можливості. Подивитися на свій власний примірник, за яким він повинен був викладати, він мені чомусь не запропонував, а наполягати я вже не хотів, оскільки професор став виявляти ознаки нетерпіння, нервово поглядати на годинник і взагалі дуже нагадувати бородату кінь, перебирають копитами перед початком заїзду на іподромі. Наостанок я поцікавився, чи можу я посидіти на одному з його уроків. Він сказав, що початок наступного уроку в два пів на четверту пополудні в корпусі «В» і що я можу бути присутнім, якщо вже є такий інтерес. Я наскільки можливо люб'язно подякував йому, і ми розлучилися якщо і не друзями, то, як мені здалося, на досить прийнятною для підтримування подальших відносин ноті.

Було близько години дня, і до мого уроку залишалося, таким чином, півтори години. Я вирішив побродити по університетському містечку. Побажавши Джону усіляких успіхів у «втюхування» зевакам балалайок, матрьошок та інших розфарбованих брязкалець, я вийшов з приміщення на вулицю. Був приємний літній день. У тіні вікових дубів університетського містечка було свіжо і спокійно. Я бродив по отманікюренним смарагдовим газонах - не в силу свого незнищенного сибірського варварства, мій любий співрозмовник, немає, а в силу місцевих традицій, що дозволяють і, практично, заохочують газонотоптаніе і газоновозлежаніе, позаяк традиційно в університетських містечках газон насаджується для людини, а не людина для газону - від дерева до дерева, від монумента одного батька-засновника чогось там до монументу іншого батька і теж засновника і від одного старовинного будинку до іншого старовинної будівлі.

Атмосфера була, не побоюся цього слова, «суггестопедической» - хотілося вчитися, вбирати в себе світло знань, майже відчутно випромінюється всією цією пишністю. Хотілося схилити свою голову перед небожителями - людьми, тут працюють. Якими знаннями і якою мудрістю повинні володіти вони, які отримали заповітне право вчити тут, в цьому храмі науки, що тягнуться до сонця знань юнаків і дівчат з широко відкритими очима! Як мені пощастило, що я познайомився з одним із цих мудреців! Через годину-півтори я побачу його в процесі священнодійства - на уроці!

Одне з будівель - корпус «С» - особливо сподобалося мені, і я вирішив оглянути його зсередини, благо що часу до початку показового уроку у мене було більш ніж достатньо - гуляв я всього лише з півгодини. Я увійшов і став оглядатися. На внутрішнє оздоблення грошей явно не пошкодували. Одних портретів на повен зріст - один, два, п'ять, десять ... з рахунку зіб'єшся ... Я зібрався було йти, як раптом почув знайомий голос, що говорить комусь, що урок починається через дві хвилини на другому поверсі. Я пішов на голос і побачив нашого професора, що дає вказівки своїм студентам. Побачивши мене, він чомусь зовсім не зрадів, залишивши свою «коней-посмішку» неувімкненою, а якось роздратовано смикнув бородою. «Урок раптово перенесли. Раптово перенесли урок. Неподобство ... »- пробурмотів він. Я ще раз запитав у нього, чи можу я поспостерігати за навчальним процесом, пообіцявши сидіти тихо, як мишка в мишоловці. Сугестопедичну борода знову сіпнулася, але вже в кивку, і ми пішли в клас.

Студентів було небагато - чоловік шість. Вони розташувалися навколо столу, на чолі якого сиділа наша «мужики» -борода. Урок йшов як зазвичай - звичайно-сірий, нічим не примітний, але і не відверто провальний урок. На мене ніхто не звертав жодної уваги. На самому початку професор буркнув, що я росіянин, і назвав моє ім'я - на цьому все і закінчилося. Хвилин через десять-п'ятнадцять мені стало нудно слухати вправи і відповіді - по колу - студентів, і я став придивлятися до використовуваних матеріалів. У всіх студентів були однакові акуратно скріплені разом швидкозшивачем комп'ютерні роздруківки. Професор зауважив мій інтерес і сказав, що це і є той самий підручник, автором якого він є і на який я виявляв бажання подивитися.

Я попросив у свого сусіда кілька листів, він люб'язно погодився, і я став їх розглядати. Нічого особливого - звичайна суміш нудних переказів, вправ на дерев'яному американізованому російською мовою - майже що іммігрантському «ерзац-язикене» - і улюблених американцями питань з наведеним внизу набором відповідей, з яких треба вибрати один - правильний. Я зітхнув про себе і хотів було повернути листи їх власнику, але щось зупинило мене. Я придивився і побачив, що в одному слові замість літери «ч» була надрукована літера «ц» - «ЦСО купив Степан в супермаркеті на Ленін-вулиці?» Пересічна помилка. Я знову хотів віддати матеріали свого сусіда по столу, але тут помітив ще одне «ц» замість «ч» - в іншому слові - «На поцте Степан купує марки, листівки, канцелярський продукт, потрібний в господарстві, і потім робить інший шопінг». Мої брови здивовано полізли вгору. Я почав перегортати сторінки знову. Так воно і є! У всіх словах, які повинні були б містити «ч», абсолютно безцеремонно красувався «ц»! «Поцті Церез два цаса Степан робить відпочинок за цашецкой смачного Цая, ЦІТа газету« Правда »і дивиться вельми цікавий шоу про Царлі Цапліна». Я попросив у іншого студента-сусіда його матеріали - точна копія! Ніде і ніким не виправлені і не помічені «ц» замість «ч»! Я крадькома заглянув в матеріали професора - картина була абсолютно тією ж самою ...

Кілька хвилин я напружено роздумував, вказати чи на виявлене і якщо так, то в якій формі це зробити. Я знаходився в дуже скрутній ситуації. Під питанням міг виявитися авторитет професора - у навчальному процесі річ вкрай небажана. А раптом це? .. Ні, не може бути - на раптову спецперевірку, організовану який-небудь Всеамериканської Надзвичайної Граматичної Комісією з метою тестування вашого покірного слуги на предмет знання орфографії російської мови, про яку мені було подумалося, це явно було схоже - надто незграбна робота, хоча хто їх, цих американців, знає? Залишити все як є мені було чомусь важко - мабуть, заважала моя старомодна педантичність. Що робити? Як бути? Одвічні питання ...

Ситуація, втім, вирішилася сама собою - професор раптом встав на повний зріст, в черговий раз трусонув своєю «суггестопедической» бородою і, оголосивши, що його чекають на важливій нараді (я помітив, як в дверях промайнув знайомий оренбургский хустку професорської зазноби через самовара), бадьорою підтюпцем залишив приміщення. Всі студенти теж не менш жваво встали і негайно випарувалися, не виявивши ні найменшого бажання поспілкуватися з носієм мови, що я на їх місці неодмінно б зробив. М-да ... Яблучка в цій «цитаделі знання» потрапляли недалеко від яблуні. Я залишився сидіти абсолютно один в порожній аудиторії, відчуваючи, я не осоромився в цьому зізнатися, досить значне полегшення. Через кілька хвилин я встав і прямо - не звертаючи більше уваги на «суггестопедического» архітектуру - пішов до вже зачекалися мене моєму старому вірному «Понтіак» ...

Більше я не з'являвся в цьому університеті, і у відповідь на здивовані запитання «матрешечная» Джона, який натякає на те, що через професора можна було б спробувати підшукав собі тепленьке місце в цьому університеті, ухильно говорив, що ми з професором не зійшлися в поглядах на суггестопедического субстантивацію невласною прямої мови в еліптичних конструкціях зі слабо вираженими предикативними відносинами в бифуркационной точці складеного пропозиції. На що Джон чухав свій голений солдатський потилицю - колишній морський піхотинець все-таки - і говорив, що «вашого брата інтелігента, млин, зовсім, ця, не зрозумієш», перекидав в рот чергову чарку холодної як лід ... еее ... кака-коли і затягував свої, типу, улюблені армійські пісні ...

За час мого перебування викладача російської і початкового французької мов у американських «зелених беретів» зі мною сталося досить велика кількість цікавих, в якійсь мірі повчальних і просто забавних випадків, що мають до вивчення мов як саме пряме, так і в кращому випадку непряме відношення. Я намагаюся без потреби не перевантажувати вас, мій любий співрозмовник, прикладами епізодів другого роду (один раз мій учень з військової розвідки ледь не надів на мене прямо в класі наручники і не відвіз до місцевого особливий відділ за вельми - як мені здавалося - безневинний жарт) , але іноді спокуса це зробити настільки великий, що я просто нічого не можу з собою вдіяти. Як в цьому випадку, наприклад.

Раннє літо. Теплий вітерець гойдає гілки старого дуба, обрамлені свіжої молодим листям, і терплять фіранку, задуваючи в вікно класу, де відбуваються наші заняття. «Зелені берети» працюють над перекладом тексту, який я їм поставив. Я ж зайнятий тим, що веду спостереження в вікно за життям типовою американської військової бази. Наш клас знаходиться на другому поверсі колишньої казарми довоєнних часів, і моє вікно є чудовою точкою для такого роду спостережень. Хіба що наша казарма розташована в тихому лісистому місці у невеликого зарослого осокою озерця, де зазвичай розгортається не так багато цікавих подій будь-якого роду. Однак я терплячий, і у мене є час - весь день, а також невичерпний запас текстів для моїх учнів.

Досить скоро - через якусь годину-другу - моє терпіння винагороджено, і внизу розгортається ціла вистава. До нашого будинку під'їжджають два армійських джипа і один вантажівка. З них виходять п'ять-шість солдатів в камуфляжі і починають про щось радитись. Хвилин через десять вони досягають рішення сісти і перекурити «енто справу». Хвилин через п'ятнадцять під'їжджає ще один джип, з якого виходить сержант з планшеткою. Солдати гасять свої сигарети і піднімаються. Сержант підходить до них і дає якісь вказівки. Солдати йдуть до грузовичку і вивантажують з нього газонокосарку. Відбувається ще одну нараду, після якого в газонокосарку заливається бензин. Після півгодинних маніпуляцій різного роду, спроб косарку завести, численних нарад і дружніх сварку нецензурного характеру газонокосарка таки оживає і починає рухатися. Я невдоволено кривлюсь - виє звук газонокосарок, цього бича Америки, наздогнав мене і тут - в цій тихій військової обителі, де я знайшов своє тимчасове пристанище. «Зелені берети» зі співчуттям поглядають на мене. Я зітхаю і відходжу від вікна углиб класної кімнати.

Завивання, скрегіт і тріск навколо нашого будинку тривають годину, а потім і другий. Я ходив по класу і періодично виглядаю у вікно з таємною надією, що, «проковтнувши» черговий камінь, ненависна косарка захлинеться. Але самим прикрим для мене чином диспозиція від години до години абсолютно не змінюється: один солдат ходить за опинилася надзвичайно витривалою армійської газонокосаркою, двоє охороняють каністру з пальним, сержант зі своїм помічником стоять в тіні дерев, час від часу звіряючи хід робіт з вкладеною в планшетку картою та затвердженим зверху генеральним планом «операції». Решта «воїни» теж сидять в тіні під деревом неподалік, байдуже спостерігаючи за тим, що відбувається.

Я дивлюся у вікно і не можу не хитати головою - мій коментар до армійських порядків в «цій країні» і запрошення моїх «зелених беретів» до продовження нашого з ними давнього розмови. Вони, звичайно, давно чекали цього і винувато починають виправдовуватися, що це, мовляв, армія зі своїми штучками, і вони, «зелені берети», не мають до цього жодного відношення (американські «зелені берети» традиційно зневажають власне армію і не вважають себе її частиною, хоча і є формально цією частиною). «Не мають відношення до чого?» - можете, можете поцікавитися ви, мій любий співрозмовник, адже косіння трави - нехай і під вікнами школи, де йдуть заняття, не є таким вже нечуваним справою, а тим більше справою, за яке треба виправдовуватися. Абсолютно з вами згоден. Косіння трави - це є досить звичайне і навіть похвальне для Америки і американської армії справу. Але я забув вам сказати, що навколо нашої колишньої казарми вже багато років практично немає ніякої трави, за винятком рідкісних сухих билин, і все покрито камінням, галькою, ялиновими шишками і піском, за якими і тягає весь день свою газонокосарку солдатів під пильним оком начальства .

Я знову зітхаю, відвертаюсь від вікна і в черговий раз кажу моїм винувато усміхненим учням: «І це вам ми програли« холодну війну! »...

І ще одна бувальщина, на цей раз має саме що ні на є пряме відношення до вивчення іноземних язиов, а саме до методології викладання мов в Сполучених Штатах Америки. Директор нашого Центру в Форте Льюіс завжди виявляла зворушливу турботу про підвищення нашої професійної кваліфікації.

З цією благородною метою вона запрошувала до нас різноманітних лекторів-методологів з різних кінців країни. Вони приїжджали на два-три дні, а іноді і на один-два тижні і проводили семінари, на яких розтлумачували нам, як треба викладати іноземні мови належним чином. Від нас вимагалося обов'язкове присутність. Активний інтерес - чи хоча б його сурогат - до викладається теж заохочувався. Повну згоду з точкою зору роз'їзних методологів хоча й не було потрібно офіційно, але мовчазно малося на увазі, бо якби ми хоч щось розуміли в методології, то вже давно самі б стали доповідачами, замість того щоб бути частиною навченою маси. Втім, такий погляд на дане питання існує не тільки в Америці.

Методологи завчено бадьоро викладали компіляцію загальноприйнятих на даний моментпоглядів на вивчення іноземних мов і запрошували нас погодитися з їх бездоганною логікою і потужної аргументацією, що ми, будучи вихованими людьми (і не бажаючи кусати годує нас руку), і робили, що обсипаються нескінченним потоком переконливо звучать, але якихось малозрозумілих термінів. Але одного разу плавне протягом занять було порушено самим сумним чином. Винуватцем збою в летаргічному спокої навчального процесу був не хто інший, як ваш покірний слуга. Я думаю, мій любий співрозмовник, що ви цього вже не дуже здивовані.

Сталося наступне. Методологи стали показувати нам відеофільм, з ентузіазмом отрекомендовав його як практично ідеальний зразок правильних занять іноземною мовою, наголошуючи при цьому на надзвичайний професіоналізм і винахідливість знятих в цьому фільмі викладачів. Фільм був знятий на уроці англійської мови як іноземної для аудиторії, що складається з «новоамеріканцев» - суміші азіатів, східноєвропейців, мексиканців і так далі. Такі заняття є стандартними і проводяться безкоштовно для іммігрантів, що мають статус будь-якого роду біженців і отримують державну допомогу. Одна з умов отримання цієї допомоги - відвідування безкоштовних занять англійською мовою. Темою уроку у фільмі виявилися бирки на одязі, інструктують, яким чином цей одяг піддавати пранню. Всі прекрасно знають, про що я говорю - рекомендована температура води, ручне або машинне прання і щось там ще в цьому дусі. Тема не дуже: адже на цих бирках майже немає слів, а є символи - як раз з метою розуміння інструкцій усіма, в тому числі і незнаючими мову. Але при відомому умінні можна обіграти і таку ситуацію і витягти з неї деякий матеріал для уроку - хвилин на десять-п'ятнадцять. До чого я внутрішньо і приготувався, чекаючи після закінчення цього періоду часу переходу до іншої теми. Однак цього не відбувалося. Викладачі з прікленнимі до їхніх обличчях пластмасовими посмішками, майже нічого не кажучи, тицяли ці бирки учням під ніс двадцять хвилин, потім тридцять хвилин і весь урок - п'ятдесят хвилин (нам показали кінцівку уроку, так що всі мої сумніви з цього приводу були повністю розсіяні) .

Наші методології завершили показ і стали проводити опитування аудиторії. Всі мої колеги більш-менш захоплено викладали свої враження. Потім черга дійшла до мене. М-да ... Я встав, і обурення, вже давно кипіла в мені і не знаходило виходу, вирвалося назовні.

Я запитав, на якій підставі методології закликають нас наслідувати приклад викладачів з фільму ?! У показаному фільмі аудиторія складається з дорослих людей, багато з яких зазнали в житті чимало, включаючи жахи війни, голоду, холоду і взагалі речей, які нам собі годі й уявити. Навіть щоб потрапити в Америку, вони проявили чудеса винахідливості і підприємливості. І ось цих знаючих життя - і часто смерть! - людей фальшиво-ласкаво хвалять за те, що вони правильно вказують пальцем на правильний температурний символ, зрозумілий і без слів - адже він на таке розуміння і розрахований! - всім і кожному. Мало того, їх змушують це робити протягом п'ятдесяти хвилин, висловлюючи захоплення, коли вони це виконують! Так, ми ляскаємо в долоні, коли циркова собачка робить що-небудь подібне! Або якась морська свинка! Але дорослі, розумні люди ?! Який висновок вони повинні зробити з того, що відбувається? Не обов'язково формулюючи його в словах і категоріях, але на підсвідомому рівні?

По-моєму, тільки один єдиний можливий висновок - що їх вважають тут за повних і остаточних ідіотів з вказівним пальцем по лікоть в носі і слюнями, поточними з рота, не здатних ніколи і ні за які пряники опанувати англійську мову! Обраний для уроку матеріал, його кількість, спосіб і швидкість його подачі і вся образлива для будь-якого розумного людини манера поведінки викладачів говорить тільки про це і ні про що інше! Я досить часто в якості перекладача відвідував лікарні для душевнохворих і спецшколи для розумово відсталих дітей і дуже добре знайомий з такою манерою поведінки медичного персоналу цих лікарень і шкіл в їх зверненні з пацієнтами.

А про що б подумали ви, якби вас змушували при подачі одного умовного сигналу показувати пальцем на символ, який зображає тазик з водою, а при подачі іншого - на пральну машину? П'ятдесят хвилин поспіль? Зображуючи фальшивий захват при вашому більш-менш точне влучення в картинку? Не кажучи вже про те, що я взагалі не знаю жодної людини, який би вивчав ці бирки перед тим, як кинути свої штани і сорочку в пральну машину! Я, наприклад, цього ніколи не робив, не роблю і робити не збираюся!

Відповіддю мені було гробове мовчання і боязкі погляди «методологів» в мою сторону. У дискусію вони зі мною вступати не стали - завчені фрази і поверхнево стрункі концепції, якими вони настільки звично жонглювали, явно не дозволяли цього. Після цього інциденту, втім, хід занять вже нічим не порушувався - я перестав приймати те, що відбувається всерйоз і тихо досиджував дні, що залишилися, не надто прислухаючись до вже невинне для мене «наукове» дзижчання доповідачів і їх «дискусії» з моїми колегами. Мене вже не чіпали, і думки мого не питали ... М-да ...

«Відкрийте підручник на сторінці за рибу гроші! Подивіться на вправу номер три пункт один! Зараз ми почнемо робити цю вправу! Абсолютно безглузде, безглузде вправу, що не приносить ніякої користі! Марна трата часу! Я просто сміюся, дивлячись на цю вправу! Ха-ха! Але ми його все одно будемо виконувати, оскільки воно коштує в навчальному плані! Складалося воно явно дурнями незрозуміло з якою метою, як, втім, і весь цей підручник! Робіть, робіть! Не дивіться на мене! У мене на лобі відповіді не написані! Зараз тільки початок уроку, і до його кінця ще багато часу - ми багато таких вправ встигнемо зробити! Ох, як багато! Зробили? Всі вправа зробили? Дуже добре! Мені вас шкода, але ви, дорогенька, повинні відкрити підручники на сторінці двадцять сім! Відкрили? Подивіться на вправу один пункт два! Яке довге вправу! Ви думали, що не буває нічого дурнішого, нудніше і бесполезнее попередньої вправи? Ви, дорогі мої, помилялися, оскільки це нове вправу перевершує по своїй дрімучості все, що мені коли-небудь доводилося бачити, в тому числі і попереднє! Я плюю на цю вправу! Тьху! Ну-с, приступаємо! Бадьоріше! Чому у вас такий вбитий вид? Ніколи раніше вправ не бачили? Працюємо, працюємо! Терпіння і труд все штани будуть нанесені! Ха-ха! І не треба на мене дивитися - не я ці вправи писав! Моє діло десяте - мені начальство наказує, а я виконую! »...

Це не є, мій любий співрозмовник, чергова плоска жарт, вигадана мною знічев'я з моєї повної - як вам може здатися - подібних жартів голови. Смію вас запевнити, що навіть будучи дуже схожою на таку, це аж ніяк не жарт, а саме що ні на є справжніми, якщо мені буде дозволено так висловитися, подія, і подія дуже сумне. В першу чергу сумне для учнів, що піддаються подібному поводженню з боку викладача. Нескінченно сумно було і мені спостерігати за описаним мною «уроком», більше нагадує витончену психологічну тортури, незрозуміло чому не підпали під Женевську конвенцію, яка забороняє такого роду звернення з узятим в полон мирним населенням. Що стосується мене, то я повинен був сидіти в цьому класі, побічно, по дотичній, піддаючись цьому катуванню, як «необстріляного» спостерігача-стажиста і вчитися методам викладання іноземних мов, а «садист» викладач був зіркою середньої величини в даному навчальному закладі і, як потім з'ясувалося, вельми інтелігентним і взагалі по-своєму непоганою людиною. Ми з ним потім досить близько зійшлися, час від часу грає в шахматішкі, і я мав достатньо можливостей спостерігати за ним поза роботою, в його природної, так би мовити, середовища проживання. Але робота викладача явно не була його ... еее ... покликанням. Навіть незважаючи на те, що щодо підручника він був, в общем-то, прав. М-да ...

А ось цю історію розповів мені в листі читач першого видання моєї книги. Технічний вуз. У Москві, якщо не помиляюся. початок навчального року. Перше заняття англійською мовою для тих, хто ніколи раніше їм не займався. Ще раз підкреслюю: для тих, хто володіє нульовимзнанням англійської. Приходить викладач і роздає студентам статтю на ... да, мій любий співрозмовник, так! - ви правильно здогадалися! - на англійській мові, Взяту з якоїсь газети: «Прочитати та перевести!». Слідують спроби пояснень, що ніхто тут англійської взагалі не знає - ні одного слова. Навіть жодної букви. Байдужий відповідь: «Прочитати, перевести». Заперечення змовкають і студенти чекають закінчення уроку. Хтось розмовляє по телефону, хтось читає книгу, хтось займається макіяжем, хтось з тугою і незрозумілою ненавистю дивиться у вікно. Кінець уроку: «До наступного заняття перевести ось цю статтю». Слід роздача інший газетної статті ...

Нижченаведена «методу» є однією з найбільш вражаючих - вона дуже сильно розтривожила моє мрійливе уяву колишнього сільського хлопчика-пастушка. Цей підхід до мов, до речі, я знайшов не де-небудь, а в патентній базі даних нашої країни!

Під час вивчення іноземної мови вам пропонується - ні за що не здогадаєтеся! - поглинати морську капусту, ретельно її пережовуючи - ні в якому разі не забувайте пережовувати, оскільки від цього поліпшується запам'ятовування слів! У моєму приголомшеному мозку тут же виникла наступна буколічна картина: деякий ... еее ... колгоспне заклад, ряди учнів (включаючи вас, мій любий співрозмовник, включаючи вас!), Перед якими стоять корита, до країв наповнені вищевказаним цінних морепродуктів. Між рядами діловито ходять працівники в кирзових чоботях і в тілогрійка з вилами в руках, не даючи корит спорожніти. Час від часу повітря оголошується гучним муканням. Десь неподалік в полях приглушено торохтить колгоспний трактор. На березах - передчуваючи швидкий прихід весни - каркають ворони ...

Одна з читачок моєї книги запросила мене відвідати якийсь спеціалізований інтернетівський сайт, цілком присвячений різноманітним методам вивчення іноземних мов. Не відкладаючи це задоволення в довгий ящик, я тут же туди зайшов. Суггестопедия ... секретні сигнали ... чесання лівою ногою за правим вухом ... чесання правою ногою за лівим вухом ... в загальному і цілому нічого нового і цікавого ... Зачекайте-но! Знайому назву! матричнийметод! Невже.? Ні, на жаль, не мій матричний метод. Шановний автор підходу з назвою, оманливе схожим на назву мого методу, пропонує одночасно вивчати - сядьте, хто стоїть! - п'ять мов, стверджуючи, що це набагато легше, ніж вивчення одного єдиного мови! А я-то, ніде правди діти, думав, що буйна фантазія є тільки у мене (ну, і ще, може бути, у «капустяного» автора). Очевидно, що я найсумнішим чином помилявся щодо цього ...

Дивимося далі. Еге! Еротичний метод! Як же в наші просунуті часи без цього! Розробник методу мадемуазель така-то береться навчити вас іноземної мови за допомогою відповідних текстів і інших високоефективних прийомів, які цілком відповідають букві і духу методу. Так і хочеться додати, що можливо обслуговування за викликом ...

Якщо ви, мій любий співрозмовник, думаєте, що метою вищенаведених мною історій, дійсно мали місце, є просте бажання вас потішити, позубоскаліть знічев'я для підняття загального тонусу вашого знеміг від читання даного трактату організму, то ви найсумнішим чином помиляєтеся (за винятком , може бути, епізоду з «газонокошеніем», введеного в тканину розповіді виключно в цілях створення більш опуклого фону для основних подій, що відтіняє гру, так би мовити, головних героїв вистави). Ці дійсно відбулися історії всього лише показують, що відвідування курсів іноземної мови зовсім не є необхідною умовоюдля вашого оволодіння мовою. У себе вдома на вашому старому доброму затишній канапці ви зможете використовувати свій час набагато більш продуктивно, ніж в класі, вислуховуючи рецепти приготування арахісу, вивчаючи бирку на своєму «Господнє» або читаючи «оповідки» про «Степана на поцте», що робить свій «шопінг ». Навіть якщо Степан є мозковим випаровуванням професора з самої що ні на є «суггестопедической» бородою. І ніякі аргументи навіть зграї запеклих професорів з бородами і без оних не змусять мене змінити моє думку з цього приводу. Ось таким чином ...

Так, до питання про погляди. Практично всі, кому я говорив, що пишу цю книгу, мали своє цілком певне «думка» з приводу вивчення іноземних мов. Не знаючи самих мов і не маючи до викладання мов ні найменшого відношення. Але це не заважало їм впевнено міркувати про те, що така книга абсолютно не потрібна, оскільки тема належним чином досліджена і закрита, і нічого нового додати до неї неможливо. Білих плям тут немає і бути не може! На мій спокійний і навіть кілька вкрадливий питання, як би вони підійшли до вивчення іноземної мови, з'явися у них така необхідність, вони, анітрохи не вагаючись, відповідали, що пішли б на курси. Які курси? Так на будь-які! Он там за рогом! Або придбали б підручник. Теж будь-хто. Так-с, мій любий співрозмовник, саме таким чином ...

На закінчення приведу опис кумедних курсів, на яких я сам не був присутній, але про яких мені повідав один мій випадковий знайомий. Він на початку перебудовних часів брав участь в цих курсах в якості «піддослідного кролика» і до сих пір знаходиться під їх враженням, хоча з тих пір пройшло вже більше двадцяти років. Він сам назвав ці курси «собачими», але аж ніяк не в зневажливому сенсі цього слова, а з ентузіазмом описуючи метод вироблення умовних рефлексів у учнів, вельми нагадує знамениті досліди Павлова з собаками.

Собак, вибачте, учнів по одному поміщали в порожню кімнату, де було табло, на якому спалахували іноземні слова. Учень повинен був ці слова повторювати (причому вимова не ставилося і навіть, очевидно, не пояснювалося), отримуючи за це якесь заохочення. Мій знайомий вже не пам'ятав точно яке (я не зміг втриматися і запитав про хлист, на що він серйозно відповів, що їх не били). Але він дуже добре пам'ятав філософський посил, на якому будувалися ці «собачі гри». Організатори курсів - значна команда з психологів і педагогів з відповідних міністерств - пояснили їм, що коли виникає гостра необхідність, то людина починає говорити іноземною мовою - за кордоном, наприклад.

Не знаю вже з якої причини, але моєму знайомому дуже хотілося, щоб я погодився з цим фундаментальним тезою всієї «собачої» конструкції. В силу ще наявних в мені залишків мого колишнього легендарного впертості - запитаєте колишнього командира моєї повітряно-десантної роти капітана Крючкова - його кілька нервовими коментарями з цього приводу я пишаюся досі! - я не хотів цього зробити, ніж його в якійсь мірі навіть обурив (ще більш кумедною ситуацію робить ще і той факт, що за його власним зізнанням, він так ніколи і не опанував іноземною мовою). Я зовсім не бажав засмучувати мого вразливого знайомого, але я також не бажав погоджуватися з некоректним або навіть просто хибним тезою, який він мені нав'язував з подачі викладачів-«собаківників». А хибним він є з наступних причин.

По-перше, перш ніж почати будь-якого роду розмову про правильність чи неправильність цієї тези, необхідно домовитися про те, що мається на увазі під «гострою необхідністю», що само по собі є дуже непростою справою в силу розпливчастості подібних понять. Коли «просто необхідність» стає «необхідністю гострої»? Або «дуже гострою»? Де ця ... еее ... «біфуркаційних» точка? Дайте мені чіткі критерії класифікації «необхідностей»! І, по-друге, навіть якщо ми досягнемо згоди в цьому питанні (у чому я, м'яко кажучи, сумніваюся), то ще залишається практика, яка категорично спростовує це чисто умоглядне побудова. Безліч людей - мільйони! - десятиліттями живуть за кордоном, але так і не знають мови країни, в якій живуть. Я вже про це говорив і не збираюся повторюватися.

А взагалі-то навіть в цьому смішному «собачому» методі є елемент, який мене приваблює. Це - порожня кімната з абсолютно голими стінами. Так-так, саме це! Тобто жорстке обмеження надходження всякого роду інформації і просто подразників, не пов'язаних з досліджуваним мовою. Той самий «чернечий» підхід, який я вже рекомендував.

Але що стосується табло на стіні, то, вибачте, при одному його згадуванні мені хочеться часто задихати, висолопивши язика, а потім сісти на задні лапи і з вашого, мій любий співрозмовник, дозволу завити на місяць ...

| |

Микола Федорович Замяткін

Вас неможливо навчити іноземної мови

Видання друге - старанно виправлене і вельми значно доповнене

1 ... І була вся земля одна мова та слова одні. 2 Рушивши зі сходу, вони знайшли в землі краї рівнину й оселилися там. 3 І сказали один одному: наробимо цегли, і добре вогнем. І сталася цегла замість каменів, а земляна смола замість вапна. 4 І сказали вони: побудуємо собі місто і вежу, висотою до небес, і зробимо собі ім'я, перш ніж розпорошилися по поверхні всієї землі. (Втор. 1, 28.) 5 І зійшов Господь, щоб побачити місто та башту, що людські сини будували її. 6 і сказав Господь: ось, один народ, і мова одна для всіх; і ось що почали вони робити, і не відстануть вони від того, що задумали робити; 7 Зійдемо ж і змішаємо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один одного. 8 І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі; і вони перестали будувати місто. (Втор. 32, 8.) 9 тому то названо ймення йому: Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі, і звідти розсіяв їх Господь по всій землі ...

(Книга Буття)

(З розмови)

Навчи себе!

хоча твердження, що вас неможливо навчити іноземної мови, є незаперечною і щиру правду, - подібно до твердженням, що завтра вранці буде схід сонця, - ви цілком можете навчитися іноземної мови! Тобто ви можете НАВЧИТИ СЕБЕ!

Люди! Люди! Брати і сестри по розуму! До вас звертаюся я, друзі мої! Неможливо вивчити іноземну мову, займаючись по три хвилини в день, так само як неможливо переплисти штормовий океан в порожній консервній банці! Повірте мені - людині, що закінчив факультет іноземних мов, вивчав мови самостійно, багато років пропрацював перекладачем, викладав мови американським «зеленим беретам», військовій розвідці, Національної гвардії, співробітникам ЦРУ і АНБ (контора, більш секретна, ніж ЦРУ, тому-то ви про неї і не чули), кілька років пропрацював в Інституті іноземних мов Міністерства оборони США в Монтереї - одному з найбільших і престижних навчальних закладівподібного роду в світі.

Повірте мені - фахівця в галузі вивчення іноземних мов:

чудеса в цій області надзвичайно рідкісні - хоча в принципі і можливі - і конкретно з вами вони не відбудуться! Не сподівайтеся на це. Вас же чекає напружена і довга робота. Втім, і винагороду ви отримаєте за працями вашим - не свідомість власного принизливого безсилля і гіркий смак невдачі, а солодкість заслуженої перемоги! Бо по-справжньому солодко тільки те, що ми отримуємо після подолання перешкод, після труднощів і праць наших, а зовсім не те, що саме падає нам в руки без зусиль з нашого боку.

Повернемося все ж до курсів і підручників, що заполонили в Останніми рокамиприлавки наших - та й зарубіжних теж, але там це сталося на десятиліття раніше - книжкових магазинів. Я зовсім не стверджую, мій любий співрозмовник, що всі курси та підручники є абсолютно, на сто відсотків, нікчемними і непридатними до використання. Вельми часто в них зустрічаються непогані або навіть дуже хороші компоненти.

Але! але! але! Без ясного розуміння стратегії процесу і правильних, точних і недвозначних інструкцій щодо виконання цих (за своєю суттю допоміжне-проміжних!) Компонентів вони - самі по собі гідні - втрачають дуже велику частку своєї корисності або навіть можуть ставати шкідливими. Це як якщо б вам сказали, що листя чаю є дуже корисними для вас, але по тій або іншої причини не проінструктували, як, власне, заварюється і вживається чай, і ви жуєте і ковтаєте суху заварку, перебуваючи в певність, що приносите величезну користь своєму організму. Або як якби нам з вами сказали (і абсолютно правильно сказали, взагалі-то!), Що для приготування борщу потрібні буряк, капуста і картопля, забувши згадати про воду, сіль, моркву, цибулю, помідор, перець, томатну пасту, мозкову кістка і інші інгредієнти і - найголовніше! - забувши сказати про таку річ як технологіяваріння борщу. Та й про саму варіння теж «забувши», предполог, можливо, що все і так про це знають і згадувати про варінні окремо немає ніякої особливої необхідності! Хотіли б ви окармліваться «мінімалістським борщем», спорудженим мною за таким «скороченим» рецептом тільки з сирої картоплі і таких же сирих буряка і капусти?