З 1997-го в Росії не страчують. Ми вступили до Ради Європи, а це зобов'язує ... Ґвалтівники-педофіли, серійні вбивці і терористи можуть спати спокійно в тюрмах особливого режиму. І хоча в суспільстві точаться дискусії про скасування мораторію на смертну кару, їх це вже не торкнеться - закон зворотної сили не має.
Навпаки, відсидівши 25 років, «смертники» мають право на умовно-дострокове звільнення. І клопотання пішли! Невже найстрашніші злочинці ось-ось опиняться на волі? У найбільшій в'язниці, де відбувають довічне покарання, з похмурою назвою ««, побував наш кореспондент.
Илецка каторжна в'язниця була побудована ще в 1774-м для засуджених на довічну каторгу. Добували сіль. Стіни тут як в середньовічній фортеці. Підвали немов пристосовані для тортур - жоден звук не вийде на свободу. Тут знаходився і концентраційний табір, і в'язниця НКВД, і колонія особливого режиму для хворих на туберкульоз. З 2000 року в Соль-Илецком виправній установі N6 містяться ті, хто був засуджений до розстрілу.
Салаудін Тимирбулатов, він же «Тракторист» під час затримання
Я побував тут в 2002 році. Тоді в «Чорний дельфін» на довічний термін прибула велика партія чеченських бойовиків, Серед яких найвідоміший Салаудін Тимирбулатов на прізвисько Тракторист. Він перед камерою стратив наших солдатів. Ви, напевно, пам'ятаєте ці страшні кадри.
... Тракторист спочатку тримався борзо. Не хотів драїти «очко». Рівно через два місяці виховної роботивсе стало на свої місця. З камери лунало мірне шурхіт - це «польовий командир армії Дудаєва» надраювати латунний кран, за що і отримав нове прізвисько - Кранівник.
Салаудін Тимирбулатов, він же «Тракторист», чеченський польовий командир в тюрмі
Звернення з «довічників» було якщо не жорстоке, то гранично жорстке. При відкриванні камери засуджений повинен був встати в позу «ластівка»: нахилитися, немов стрибаючи в воду, пальці врастопирку, очі заплющені, рот, навпаки, широко відкритий. Це щоб наглядач бачив, що ніяких заборонених предметів немає. Пересування по корпусу тільки в наручниках, тільки в позі «ластівка» і в супроводі трьох наглядачів і вівчарки. Адже втрачати «смертників» нічого.
Настільні ігри були заборонені. Читати було нічого. На прогулянки виводили, коли конвой був вільний. В одній з камер оселився людожер. Якщо хто порушував режим - погрожували підселити до нього. Діяло страшніше карцеру. Сон тільки при світлі, і руки обов'язково поверх ковдри. «Смертники» контролювали себе навіть уві сні! У підвалі стояло всього 4 швейні машинкиі за право попрацювати билися не на життя, а на смерть. І ще. Вікові стіни в'язниці були буквально просякнуті паличками Коха. Від туберкульозу тут вмирало по 60 засуджених в рік. Їх вивозили на санітарної «буханці» на тюремне кладовище, координати якого були засекречені. Я пам'ятаю косогор, порослий сивий полином, і чорні таблички з номерами. Ні хреста, ні горбка.
Тракторист теж захворів. Під час тодішнього інтерв'ю він весь час покашлював. Винним себе не визнавав, не дивлячись на страшне відеосвідчення. Говорив, що це монтаж. У суді вдалося довести лише одне вбивство та участь в незаконних збройних формуваннях. Однак про жертви Тракториста по Чечні ходили легенди. Він нахабно заявив мені тоді, що дружина вже зібрала гроші на його звільнення. Хоча всім було зрозуміло, що його чекає косогор і чорна табличка з номером.
«Чорний Дельфін» перетворився
І ось через 12 років я їду в «Чорний дельфін». Дорожні покажчики чомусь зі словом «Курорт». Тюремний гумор?
- Та ні, поруч з установою є солоне озеро з унікальними лікувальними властивостями, - говорить мій супроводжуючий. - За цей час тут відкрили курорт. Не гірше Мертвого моря.
Я не впізнав «Чорний дельфін». Так, маленькі фонтани у вигляді дельфінчиків при вході в корпус «смертників» ті ж (звідси і пішла назва), і червоний корпус стоїть на тому ж місці. Але всередині! На підлозі кахель. Світлі стіни. Новенькі двері в камери. Все сяє чистотою. І на першому, і на другому поверсі. Євроремонт, та й годі. І ніякого тюремного запаху. Ті, хто бував в цих закладах, пам'ятають суміш поту, гуталіну і людського горя. Начальнику колонії Сергію Балдіну є чим пишатися. Але на третьому поверсі до болю знайома синя фарба і важкий дух неволі.
- Це ми спеціально за вказівкою начальства все залишили як було, - каже начальник. - Історична частина. Для науки нащадкам.
Підйом у «полосатиків» (так їх називають ще через роби зі світловідбиваючими смужками) рівно о 6.00. У камерах по двоє - четверо. Тільки людожер Миколаїв сидить один. Та ще один грузинський.
Камера в «Чорному Дельфіні»
Ранковий туалет, заправка ліжок. Матрац складається втричі, так, що виходить такий собі «труну». Щоб не було спокуси прилягти. Потім сніданок в камері. Зазвичай пшоняна каша і чай. Потім в підвал, на роботу. УФСІН працевлаштувало 400 засуджених. Шиють форму і симпатичні домашні тапочки. Як побачите зображення дельфінчика, знайте, звідки.
Обід рівно о першій годині. При мені в термосах повезли солянку і сосиски з перловкою. Ну і компот. Причому кожен «полосатик» може замовляти в тюремному ларьку продукти на смак. Були б гроші на рахунку.
Грузинський злодій в законі в «Чорному дельфіні»
Заробляють вони мало. 2 - 3 тисячі на місяць. 30 відсотків йде на погашення судового позову. Хтось відсилає гроші додому. А кому-то, навпаки, старенька мати шле зі своєї пенсії, щоб синок не зголоднів. Спеціально дізнавався, скільки держава витрачає на одного засудженого на особливий режим. 19 тисяч рублів на місяць. Нічого собі.
Робочий день рівно 8 годин. Потім прогулянка і в камеру. Якщо родичі купили телевізор, то перегляд спеціально відібраних програм по кабелю. «Полосатики» можуть дивитися «ящик» рівно 4 години 15 хвилин в день. Адміністрація включає в програму новини Першого і Росії 1, П'ятий канал, який-небудь серіал без насильства і навіть Матч-ТВ. Рекламу, між іншим, вирізують.
Бібліотека в «Чорному дельфіні»
За переглядом програм можна почитати книгу (бібліотека налічує 12,5 тисячі томів. Є і Довлатов з «Зоною», і Солженіцин, і О. Генрі, і вся російська класика), пограти в шашки (шахи та доміно заборонені. Засуджені можуть проковтнути і поранити стравохід. А шашка легко вийде в дамки), написати лист додому або скаргу прокурору. Потім вечеря в камері і відбій рівно о 22.00. Спати можна в будь-якій позі. Засудженим особливого режиму покладається 4 побачення на рік. Два короткострокових по 3 години і два триденних. Працюючі строго по КЗПП йдуть в щорічну відпустку. 12 днів вони живуть в сусідньому корпусі, грають в настільний теніс і дивляться ефірне телебачення.
До речі, ті, хто судом поміщений за ґрати до кінця життя, активно ... вчаться. п'ятеро в вільний часвідповідають на тести, які приходять поштою. У минулому році один «полосатик» заочно закінчив Московську юридичну академію з червоним дипломом. Їм пишається вся колонія ...
Мене проводили в спецкамери з кліткою і комп'ютером. Скоро проведуть Інтернет і замість телефонних дзвінків засудженому можна буде спілкуватися з рідними по скайпу. А поруч художник- «смертник» розписував фресками камеру-храм. Малював він не виходячи з клітини. У характеристиці зазначено, що він схильний до втечі. Неймовірно, але факт: опинившись в «Чорному дельфіні», багато мусульман прийняли православ'я. Храм відкриється до 7 січня. Звичайно, конвою додасться клопоту, але свобода віросповідання понад усе.
В'язниця «Чорний дельфін»
Зайшов в лікувальний корпус. Устаткування тут краще, ніж в Соль-Илецкой районної лікарні. Правда, до рентгенапарату і операційним столам умільцями приварені скоби для наручників - місцева специфіка. Цікавлюся ситуацією з туберкульозом.
В'язниця «Чорний дельфін»
- А скільки смертей за рік?
- П'ять. Двоє людей померли від онкології. Троє від серцево-судинних захворювань.
- А чим хворіють засуджені?
- Характерне захворювання тромбофлебіт. Від підйому до відбою вони на ногах. Можна тільки присісти на прикручену до підлоги табуретку. Ось і результат.
До речі, на особливому режимі ніхто не курить. Бережуть здоров'я, яке, як їм здається, стане в нагоді на волі.
У «больничке» «смертники» знаходяться по «американському типу» - велика палата, розділена білими гратами. Хтось стирав в раковині, хтось читав. Пролунала команда «На вихідну!» Видужуючі встали обличчям до стіни і витягують руки. Легкі хворі присіли і теж показали долоні. Навіть лежачі продемонстрували кінцівки.
І ховають їх нині не під чорними табличками. Відбивається родичам телеграма. Якщо протягом трьох днів за тілом ніхто не приїхав, його закопають під хрестом, з ім'ям-по батькові. Навіть список статей КК не напишуть.
Єврокомісія рулить в російських зонах
Чесно кажучи, я отетерів від змін за останні 12 років. «Ластівкою» ніхто не стоїть. Просто піднімають руки. Навіть собаки гавкають не так грізно. Що відбувається?
А відбувається те, що в «Чорний дельфін» навідуються всілякі правозахисні комісії з Євросоюзу. Остання з «Міжнародної амністії» зажадала, щоб засуджені пересувалися по корпусу без наручників. А то це так антигуманно! Поговорили б вони про гуманізм з рідними згвалтованих і вбитих дітей. Так і хочеться послати їх до ... Брейвіку!
- Наручники - це наша безпека, - каже мені один з наглядачів. - Ось уявіть, кинеться якийсь людожер і відкусить співробітнику ніс. Адже йому вже нічого не зробиш. Вишку-то не даси ...
В камеру для допитів ввели Тракториста. За 12 років він анітрохи не змінився. Навіть став рум'яні. Вилікувався від туберкульозу абсолютно! Відсидів 17 років. Ще якихось 8 - і на свободу з чистою совістю?
- Ви будете клопотати про умовно-дострокове звільнення?
- Так, обов'язково!
- А куди ви першим ділом поїдете, якщо вас, звичайно, звільнять?
- У Чечню, звичайно, до своєї сім'ї, у мене шестеро дочок. Чотири вже заміжня, - замріявся душогуб.
- А до матері убитого вами солдата не поїдете?
На місці Тухчарской трагедії, відомої в публіцистиці як «Тухчарская Голгофа російської застави» зараз «стоїть добротний дерев'яний хрест, поставлений змопівцями з Сергієва Посада. У його заснування - складені гіркою камені, що символізують Голгофу, на них лежать зів'ялі квіти. На одному з каменів сиротливо стоїть трохи погнутий, погасла свічка, символ пам'яті. А ще до хреста прикріплена ікона Спасителя з молитвою «Про прощення забутих гріхів». Прости нас, Господи, що ми ще не знаємо, що це за місце ... тут стратили шістьох військовослужбовців Внутрішніх військ Росії. Ще сімом тоді дивом вдалося врятуватися. »
На безіменній висоті
Їх - дванадцять солдатів і одного офіцера Калачевській бригади, - кинули до прикордонного села Тухчар на посилення місцевих міліціонерів. Ходили чутки, що чеченці ось-ось перейдуть через річку, вдарять у тил Кадарской угрупованню. Старший лейтенант намагався не думати про це. У нього був наказ, і він повинен був його виконати.
Зайняли висоту 444,3 на самому кордоні, вирили окопи в повний зріст і капонір для БМП. Внизу - дахи Тухчара, мусульманське кладовище і КПП. За дрібної річечкою - чеченське село Ішхойюрт. Кажуть, розбійників гніздо. А ще одне, - Галайти, - сховалося на півдні за грядою пагорбів. Удару можна чекати і з тієї, і з іншого боку. Позиція - як вістря меча, на самому передку. На висоті можна триматися, ось тільки фланги незабезпечені. 18 ментів з автоматами і буйне різношерсте ополчення - не найнадійніше прикриття.
Вранці 5 вересня Ташкінов розбудив дозорець: «Товаришу старший лейтенант, там ніби як ...« духи ». Ташкінов відразу посерйознішав. Наказав: «Піднімай пацанів, тільки без шуму!»
З пояснювальної рядового Андрія Падякова:
На пагорбі, який знаходився навпроти нас, на Чеченській Республіці, здалися спочатку четверо, потім ще близько 20 бойовиків. Тоді наш старший лейтенант Ташкінов наказав снайперу відкрити вогонь на поразку ... Я чітко бачив, як після пострілу снайпера впав один бойовик ... Потім по нам відкрили масований вогонь з автоматів і підствольних гранатометів ... Потім ополченці здали свої позиції, і бойовики обійшли село і взяли нас в кільце. Ми помітили, як за селом позаду нас перейшло близько 30 бойовиків ».
Бойовики пройшли не там, де на них чекали. Вони переправилися через річку на південь від висоти 444 і заглибилися на територію Дагестану. Кількох черг вистачило, щоб розігнати ополченців. Тим часом друга група - теж людина двадцять-двадцять п'ять, - напала на міліцейський КПП у околиці Тухчара. Цей загін очолював якийсь Умар Карпінський, лідер Карпінського джамаата (район в м Грозний), підпорядковувався особисто Абдул-Малік Межідову, командиру шаріатського Гвардії. * Чеченці коротким ударом вибили міліціонерів з КПП ** і прикриваючись могильними плитами кладовища, стали підбиратися до позицій мотострільців . Одночасно з тилу висоту атакувала перша група. З цього боку капонір БМП не мав ніякого захисту і лейтенант наказав водієві-механіку вивести машину на гребінь і маневрувати.
«Висота», нас атакують! - кричав Ташкінов, притиснувши до вуха шлемофон, - Атакують переважаючими силами! Що ?! Прошу підтримки вогнем! » Але «Висота» була зайнята липецкими змопівцями і вимагала триматися. Ташкінов вилаявся і зістрибнув з броні. «Яким х ... триматися ?! За чотири ріжка на брата ... »***
Розв'язка наближалася. Через хвилину прилетіла казна-звідки кумулятивна граната проломила борт «коробочки». Навідника, разом з вежею підкинуло метрів на десять; водій загинув миттєво.
Ташкінов глянув на годинник. Було 7.30 ранку. Півгодини бою - і він уже позбувся головного свого козиря: 30-мм автомата БМП, який тримав «чехів» на чималій відстані. До того ж, і зв'язок накрилася, кінчалися боєприпаси. Треба йти, поки є можливість. Через п'ять хвилин буде пізно.
Підхопивши контуженого і сильно обгорілого навідника Алескея Полагаева, солдати кинулися вниз, до другого КПП. Пораненого на плечах тягнув його друг Руслан Шиндин, потім Олексій прокинувся і побіг сам. Побачивши, що біжать до них солдат, міліціонери прикрили їх вогнем з блокпоста. Після нетривалої перестрілки настало затишшя. Через деякий час на пост прийшли місцеві жителіі повідомили, що бойовики дали півгодини на те, щоб вони покинули Тухчар. Селяни прихопили з собою на пост цивільний одяг - це був єдиний шанс на порятунок для міліціонерів і солдатів. Старший лейтенант покинути блокпост не погоджувався, і тоді міліціонери, як розповів потім один з солдатів, 'полізли на нього в бійку'. ****
Аргумент сили виявився переконливим. У натовпі місцевих жителів захисники блокпоста дісталися до села і стали ховатися - хто в підвалах і на горищах, а хто в кукурудзяних заростях.
Розповідає мешканка Тухчара Гурум Джапарова:Він прийшов - тільки стрілянина стихла. Так як прийшов? Вийшла надвір - дивлюся, стоїть, хитається, тримається за хвіртку. Весь в крові і обгорілий був сильно - волосся немає, вух немає, шкіра полопалася на обличчі. Груди, плече, рука - все посічене осколками. Я його скоріше в будинок. Бойовики, кажу, кругом. Тобі б до своїх треба. Та хіба ти дійдеш такий? Старшого свого Рамазана, йому 9 років, послала по лікаря ... Одяг його вся в крові, обпалена. Ми з бабусею Атікат зрізали її, скоріше в мішок і викинули в яр. Обмили абияк. Лікар наш сільський Хасан прийшов, оскільки повитягали, рани змастив. Укол ще зробив - димедрол, чи що? Той засипати став від уколу. Я його з дітьми поклала в кімнаті.
Через півгодини бойовики за наказом Умара стали 'шерстити' село - почалося полювання на солдатів і міліціонерів. Ташкінов, четверо солдатів і дагестанський міліціонер сховалися в якомусь сараї. Сарай оточили. Притягли банки з бензином, облили стіни. «Здавайтеся, не те спалимо живцем!» У відповідь мовчання. Бойовики перезирнулися. «Хто у вас там старший? Вирішуй, командир! Навіщо даремно помирати? Нам ваші життя не потрібні - нагодуємо, обміняємо потім на своїх! Здавайтеся! »
Солдати і міліціонер повірили, вийшли. І тільки коли лейтенанта міліції Ахмеда Давдіева перерізала кулеметна черга, зрозуміли - їх жорстоко обдурили. «А для вас ми дещо інше приготували!» - засміялися чеченці.
Зі свідчень підсудного Тамерлана Хасаева:
Умар наказав перевірити всі будови. Ми розосередилися і по дві людини стали обходити будинки. Я був звичайний солдат і виконував накази, тим більше новий серед них людина, мені не все довіряли. А як я зрозумів, операція була заздалегідь підготовлена і чітко організована. Я по рації дізнався про те, що в сараї знайшли солдатів. Нам по рації передали наказ зібратися у міліцейського поста за селом Тухчар. Коли всі зібралися, там вже були ці 6 солдатів ».
Обпаленого навідника видав хтось із місцевих. Гурум Джапарова намагалася його відстояти - марно. Він пішов в оточенні десятка бородатих чоловіків - на смерть.
Подальше скрупульозно зафіксував на камеру оператор бойовиків. Умар, мабуть, вирішив «повоспітивать вовченят». У бою у Тухчара його рота втратила чотирьох, у кожного з убитих знайшлися родичі і друзі, на них висів борг крові. «Ви взяли нашу кров - ми візьмемо вашу!» - сказав Умар полоненим. Солдат відвели на околицю. Четверо «кровників» по черзі перерізали горло офіцерові і трьом солдатам. Ще один вирвався, намагався втекти - його застрелили з автомата. Шостого Умар зарізав особисто.
Тільки на наступний ранок глава адміністрації села Магомед-Султан Гасанов отримав у бойовиків дозвіл забрати тіла. На шкільному вантажівці трупи старшого лейтенанта Василя Ташкінов і рядових Володимира Кауфмана, Олексія Ліпатова, Бориса Ерднеева, Олексія Полагаева і Костянтина Анісімова були доставлені на Герзельскій блокпост. Решті вдалося відсидітися. Деяких місцеві жителі відвезли на Герзельскій міст вже на наступний ранок. По дорозі вони і дізналися про страту своїх товаришів по службі. Олексій Іванов, просидівши дві доби на горищі, пішов з села, коли його стала бомбити російська авіація. Федір Чернавин просидів в підвалі цілих п'ять днів - до своїх йому допоміг вибратися господар будинку.
На цьому історія не закінчується. Через кілька днів запис з убивством солдат 22-ї бригади покажуть по грозненському телебаченню. Потім, вже в 2000-му році вона потрапить в руки до слідчих. За матеріалами відеокасети буде порушено кримінальну справу на 9 осіб. З їх числа правосуддя наздожене лише двох. Тамерлан Хасан отримає довічний термін, Іслам борошно - 25 років. Матеріал взято з форуму «братиком» http://phorum.bratishka.ru/viewtopic.php?f=21&t=7406&start=350
Про ці ж події з друку:
«Я тільки підійшов до нього з ножем»
В інгушському райцентрі Слепцовской співробітники Урус-Мартанівського і Сунженського РВВС затримали Ісламу Мукаева, підозрюваного в причетності до жорстокої страти шістьох російських військовослужбовців в дагестанському селі Тухчар у вересні 1999 року, коли банда Басаєва зайняла кілька сіл Новолакского району Дагестану. У Мукаева вилучена відеокасета, що підтверджує факт його причетності до кривавої розправи, а також зброю і боєприпаси. Зараз співробітники правоохоронних органів перевіряють затриманого на можливу його причетність і до інших злочинів, оскільки відомо, що він був членом незаконних збройних формувань. До затримання Мукаева єдиним учасником кари, що потрапили в руки правосуддя, був Тамерлан Хасан, засуджений в жовтні 2002 року до довічного ув'язнення.
Полювання на солдатів
Рано вранці 5 вересня 1999 року басаевскіе загони вторглися на територію Новолакского району. За тухчарское напрямок відповідав емір Умар. Дорогу на чеченське село Галайти, яка веде з Тухчара, охороняв блокпост, на якому несли службу дагестанські міліціонери. На сопці їх прикривав БМП і 13 солдатів бригади внутрішніх військ, спрямованих на зміцнення блокпоста з сусіднього селища Дучі. Але бойовики зайшли в село з тилу, і, захопивши після короткого бою селищна відділ міліції, стали обстрілювати сопку. Зарившійся в землю БМП завдав чималих збитків нападникам, але коли кільце оточення стало стискатися, старший лейтенант Василь Ташкінов наказав вигнати БМП з окопу і відкрити вогонь через річку по машині, яка підвозила бойовиків. Десятихвилинна заминка виявилася для солдатів фатальною. Пострілом з гранатомета бойову машину знесло дах. Навідник загинув на місці, а водій Олексій покладатися був контужений. Ташкінов наказав іншим відходити до блокпосту, розташованому в декількох сотнях метрів. Непритомного Полагаева спочатку ніс на плечах його товариш по службі Руслан Шиндин; потім Олексій, який отримав наскрізне поранення голови, прийшов до тями і побіг сам. Побачивши, що біжать до них солдат, міліціонери прикрили їх вогнем з блокпоста. Після нетривалої перестрілки настало затишшя. Через деякий час на пост прийшли місцеві жителі і повідомили, що бойовики дали півгодини на те, щоб солдати покинули Тухчар. Селяни прихопили з собою цивільний одяг - це був єдиний шанс на порятунок для міліціонерів і солдатів. Старший лейтенант йти відмовився, і тоді міліціонери, як розповів потім один з солдатів, 'полізли на нього в бійку'. Аргумент сили виявився більш переконливим. У натовпі місцевих жителів захисники блокпоста дісталися до села і стали ховатися - хто в підвалах і на горищах, а хто в кукурудзяних заростях. Через півгодини бойовики за наказом Умара почали зачистку села. Зараз вже важко встановити, чи видали військових місцеві жителі або спрацювала розвідка бойовиків, але шестеро солдатів потрапили в руки бандитів.
'Ваш син загинув через халатність наших офіцерів'
За наказом Умара полонених відвели на галявину поряд з блокпостом. Подальше скрупульозно зафіксував на камеру оператор бойовиків. Четверо призначених Умаром катів по черзі виконали наказ, перерізавши горло офіцерові і чотирьом солдатам. З шостої жертвою Умар розправився особисто. 'Схибив' тільки Тамерлан Хасан. Полоснувши жертву клинком, він випростався над пораненим солдатом - від виду крові йому стало не по собі, і він передав ніж іншому бойовику. Стікаючи кров'ю солдатів вирвався і побіг. Один з бойовиків став стріляти навздогін з пістолета, але кулі пройшли мимо. І лише коли втікач, спіткнувшись, упав в яму, його холоднокровно добили з автомата.
На наступний ранок глава адміністрації села Магомед-Султан Гасанов отримав у бойовиків дозвіл забрати тіла. На шкільному вантажівці трупи старшого лейтенанта Василя Ташкінов і рядових Володимира Кауфмана, Олексія Ліпатова, Бориса Ерднеева, Олексія Полагаева і Костянтина Анісімова були доставлені на Герзельскій блокпост. Іншим солдатам в / ч 3642 вдалося відсидітися в своїх укриттях до догляду бандитів.
В кінці вересня шість цинкових трун були опущені в землю в різних кінцях Росії - в Краснодарі і Новосибірську, на Алтаї і в Калмикії, в Томській області та на Оренбуржье. Батьки довгий час не знали жахливих подробиць загибелі їхніх синів. Батько одного з солдатів, дізнавшись страшну правду, попросив занести в свідоцтво про смерть сина скупу формулювання - "вогнепальне поранення '. Інакше, пояснив він, дружина цього не переживе.
Хтось, дізнавшись про смерть сина з телевізійних новин, оберігав себе від подробиць - серце не витримало б непомірного тягаря. Хтось намагався докопатися до правди і шукав по країні товаришів по службі сина. Для Сергія Михайловича Полагаева було важливо знати, що його син не здригнувся в бою. Про те, як все було насправді, він дізнався з листа Руслана Шіндін: 'Ваш син загинув не через боягузтво, а через халатність наших офіцерів. Командир роти три рази до нас приїжджав, але жодного разу не привіз боєприпаси. Він привіз тільки нічний бінокль з посадженими батарейками. А ми там оборонялися, у кожного було по 4 магазини ... '
Кат-заручник
Першим з головорізів в руки правоохоронних органів потрапив Тамерлан Хасан. Засуджений на вісім з половиною років за викрадення людини в грудні 2001 року, він відбував термін у колонії суворого режиму на території Кіровської області, коли слідству завдяки відеоплівці, вилученої в ході спецоперації на території Чечні, вдалося встановити, що саме він - один з тих, хто брав участь у кривавій різанині на околиці Тухчара.
У басаевском загоні Хасан виявився на початку вересня 1999 го - один з друзів спокусив його можливістю отримати в поході на Дагестан трофейну зброю, яке потім можна було б вигідно продати. Так Хасан виявився в банді еміра Умара, що підкорялася відомому командиру 'ісламського полку особливого призначення "Абдулмаліка Межідову, заступнику Шаміля Басаєва ...
У лютому 2002 року Хасаева перевели в махачкалінський СІЗО і показали запис страти. Відпиратися він не став. Тим більше що в справі вже були свідчення жителів Тухчара, впевнено пізнали Хасаева по фотографії, надісланої з колонії. (Бойовики особливо не приховували, а сама страта була видна навіть з вікон будинків на краю села). Хасан виділявся серед одягнених в камуфляж бойовиків білою футболкою.
Процес у справі Хасаева відбувся у Верховному суді Дагестану в жовтні 2002 року. Він визнав себе винним лише частково: 'Визнаю участь в НВФ, зброю і вторгнення. А солдата я не різав ... Я тільки підійшов до нього з ножем. До цього зарізали двох. Коли я побачив цю картину, то відмовився різати, віддав ніж іншому '.
'Вони перші почали, - розповів Хасан про бій в Тухчаре. - БМП відкрив вогонь, і Умар наказав гранатометниками зайняти позиції. А коли я сказав, що такої домовленості не було, він приставив до мене трьох бойовиків. З тих пір я сам був у них як заручник '.
За участь у збройному заколоті бойовик отримав 15 років, за розкрадання зброї - 10, за участь в НВФ і незаконне носіння зброї - по п'ять. За посягання на життя військовослужбовця Хасан, на думку суду, заслужив страту, проте в зв'язку з мораторієм на її застосування було обрано альтернативна міра покарання - довічне ув'язнення.
Семеро інших учасників страти в Тухчаре, в тому числі четверо її безпосередніх виконавців, як і раніше числяться в розшуку. Правда, як сказав кореспонденту ГАЗЕТИ слідчий з особливо важливих справ управління Генпрокуратури РФ на Північному Кавказі Арсен Ісраїлов, який розслідував справу Хасаева, в цьому списку до останнього часу не було Ісламу Мукаева: «Найближчим часом слідство з'ясує, до яких конкретно злочинів він причетний. І якщо підтвердиться його участь у страті в Тухчаре, він, можливо, стане нашим 'клієнтом' і буде переведений в махачкалінський СІЗО '.
http://www.gzt.ru/topnews/accidents/47339.html?from=copiedlink
А це про одне з хлопців, по-звірячому вбитих чеченськими головорізами в вересні 1999 року в Тухчаре.
«Вантаж - 200» прибув і на Кізнерского землю. У боях за звільнення Дагестану від бандитських формувань загинув уродженець д. Ішек колгоспу «Зірка» та випускник нашої школи Олексій Іванович Паранін.Алексей народився 25 січня 1980 року. Закінчив Верхнетижмінскую основну школу. Був дуже допитливим, жвавим, сміливим хлопчиком. Потім - навчання в Можгинського ГПТУ № 12, де він здобув фах муляра. Попрацювати, правда, не встиг, закликали в армію. Служив на Північному Кавказі понад рік. І ось - дагестанська війна. Пройшов кілька боїв. В ніч з 5 на 6 вересня бойова машина піхоти, на якій Олексій служив оператором-навідником, була передана Липецькому ОМОНу, і охороняла блок-пост під селом Новолакське. Нападники вночі бойовики підпалили БМП. Солдати залишили машину і вели бій, але він був занадто нерівним. Всіх поранених по-звірячому добили. Ми всі сумуємо з приводу загибелі Олексія. Слів розради важко знайти. 26 листопада 2007 року на будівлі школи встановлено меморіальну дошку. На відкритті меморіальної дошки була присутня мати Олексія - Людмила Олексіївна і представники від відділу молоді з району. Зараз ми починаємо оформляти альбом про нього, є стенд в школі, присвячений Олексію. Крім Олексія в Чеченській кампанії брали участь ще чотири учні нашої школи: Кадрів Едуард, Іванов Олександр, Анісімов Олексій і Кисельов Олексій, нагороджений орденом «Мужності» Дуже страшно і гірко коли гинуть молоді хлопці. У родині Паранине було троє дітей, але син - єдиний. Іван Олексійович, батько Олексія, працює трактористом у колгоспі «Зірка», мати Людмила Олексіївна - працівниця школи.
Ми разом з Вами сумуємо з приводу загибелі Олексія. Слів розради важко знайти. http://kiznrono.udmedu.ru/content/view/21/21/
Апрель, 2009 У Верховному суді Дагестану завершився третій процес у справі про страту шістьох російських військовослужбовців в селі Тухчар Новолакского району у вересні 1999 року. Один з учасників страти, 35-річний Арбі Дандан, який, на думку суду, особисто перерізав горло старшому лейтенанту Василю Ташкінов, визнаний винним і засуджений до довічного позбавлення волі в колонії особливого режиму.
Колишній співробітник національної служби безпеки Ічкерії Арбі Дандан, за даними слідства, брав участь в нападі банд Шаміля Басаєва і Хаттаба на Дагестан в 1999 році. На початку вересня він вступив в загін під керівництвом еміра Умара Карпінського, який 5 вересня того ж року вторгся на територію Новолакского району республіки. З чеченського села Галайти бойовики попрямували в дагестанський село Тухчар - дорогу охороняв блокпост, на якому несли службу дагестанські міліціонери. На сопці їх прикривав БМП і 13 солдатів з бригади внутрішніх військ. Але бойовики зайшли в село з тилу і, захопивши після короткого бою селищна відділ міліції, стали обстрілювати сопку. Зарита в землю БМП завдала чималих збитків нападникам, але, коли кільце оточення стало стискатися, старший лейтенант Василь Ташкінов наказав вигнати бронемашину з окопу і відкрити вогонь через річку по автомобілю, який підвозив бойовиків. Десятихвилинна заминка виявилася для солдатів фатальною: пострілом з гранатомета у БМП знесло дах. Навідник загинув на місці, а водій Олексій покладатися був контужений. Ті, що вижили захисники блокпоста дісталися до села і стали ховатися - хто в підвалах і на горищах, а хто в кукурудзяних заростях. Через півгодини бойовики за наказом еміра Умара стали обшукувати село, і п'ятьом військовослужбовцям, що сховався в підвалі одного з будинків, після короткої перестрілки довелося здатися - у відповідь на автоматну чергу пролунав постріл з гранатомета. Через деякий час до полонених приєднався Олексій покладатися - бойовики «вирахували» його в одному з сусідніх будинків, де його ховала господиня.
За наказом еміра Умара полонених відвели на галявину поряд з блокпостом. Подальше скрупульозно зафіксував на камеру оператор бойовиків. Четверо призначених командиром бойовиків катів по черзі виконали наказ, перерізавши горло офіцерові і трьом солдатам (один з військовослужбовців намагався втекти, але його застрелили). З шостої жертвою емір Умар розправився особисто.
Арбі Дандан більше восьми років переховувався від правосуддя, проте 3 квітня 2008 року чеченські міліціонери затримали його в Грозному. Йому були пред'явлені звинувачення в участі в стійкій злочинній групі (банді) і здійснюваних нею нападах, збройному заколоті з метою зміни територіальної цілісності Росії, а також в посяганні на життя співробітників правоохоронних органів і незаконному обороті зброї.
Згідно з матеріалами слідства, бойовик Дандан з'явився з повинною, зізнався у скоєних злочинах і підтвердив свої показання, коли його вивезли на місце страти. У Верховному суді Дагестану, однак, він свою провину не визнав, заявивши, що явка відбулася під примусом, і відмовився від дачі показань. Проте суд визнав його колишні свідчення допустимими і достовірними, оскільки вони були дані за участю адвоката і ніяких скарг на слідство від нього не надходило. У суді була досліджена відеозапис страти, і, хоча дізнатися підсудного Дандаева в бородатому ката було складно, суд взяв до уваги, що на записі було виразно чути, як вимовляється ім'я Арбі. Були допитані також жителі села Тухчар. Один з них дізнався підсудного Дандаева, але суд поставився до його словами критично, зважаючи на похилий вік свідка і плутанину в його показаннях.
Виступаючи в дебатах, адвокати Костянтин Сухачов і Костянтин Мудунов просили суд або відновити судове слідство, провівши експертизи і викликавши нових свідків, або виправдати підсудного. Обвинувачений Дандан в останньому слові заявив, що знає, хто керував стратою, ця людина на волі, і він може назвати його прізвище, якщо суд відновить слідство. Судове слідство було відновлено, але тільки для того, щоб допитати підсудного.
В результаті досліджені докази не залишили у суду сумнівів в тому, що підсудний Дандан винен. Тим часом захист вважає, що суд поквапився і не досліджував багато важливих для справи обставини. Наприклад, не допитав вже засудженого в 2005 році учасника кари в Тухчаре Ісла Мукаева (ще один з катів, Тамерлан Хасан, був засуджений до довічного ув'язнення в жовтні 2002 року і помер незабаром в колонії). «Практично всі значущі для захисту клопотання були судом відхилені, - заявив" Комерсант "адвокат Костянтин Мудунов.- Так, ми неодноразово наполягали на повторній психолого-психіатричну експертизу, оскільки перша була проведена з використанням сфальсифікованою амбулаторної картки. Суд відхилив це клопотання. Він не був у достатній мірі об'єктивний, і ми оскаржимо вирок ».
За словами родичів підсудного, відхилення в психіці з'явилися у Арбі Дандаева в 1995 році, після того як в Грозному російські військовослужбовці поранили його молодшого брата Альва, а через деякий час з військового госпіталю повернули труп хлопчика, у якого було вилучено внутрішні органи(Родичі пов'язують це з процвітала в ті роки в Чечні торгівлею людськими органами). Як заявила в ході дебатів захист, їх батько Хамзат Дандан домігся порушення кримінальної справи за цим фактом, однак воно не розслідується. На думку адвокатів, справа проти Арбі Дандаева було заведено, щоб перешкодити його батькові домогтися покарання винних у смерті молодшого сина. Ці доводи знайшли відображення у вироку, однак суд визнав, що підсудний при здоровому глузді, а за фактом загибелі його брата справа давно порушено і не має відношення до даного.
В результаті суд перекваліфікував дві статті, що стосуються зброї та участі в банді. На думку судді Шихан Магомедова, підсудний Дандан придбав зброю в поодинці, а не в складі групи, і брав участь у незаконних збройних формуваннях, а не в банді. Втім, ці дві статті на вирок не вплинули, оскільки по ним закінчився термін давності. А ось ст. 279 «Озброєний заколот» і ст. 317 «Посягання на життя співробітника правоохоронного органу»Потягнули на 25 років і довічне ув'язнення. При цьому суд врахував і пом'якшувальні провину обставини (наявність малолітніх дітей і явку з повинною), і обтяжуючі (настання тяжких наслідків і особливу жорстокість, з якою було скоєно злочин). Таким чином, незважаючи на те, що держобвинувач просив всього 22 роки, суд засудив підсудного Дандаева до довічного терміну. Крім того, суд задовольнив цивільні позови батьків чотирьох загиблих військовослужбовців з відшкодування моральної шкоди, суми за якими склали від 200 тис. До 2 млн руб. Фотографія одного з головорізів в момент суду.
Це фото загиблого від рук Арбі Дандаева ст. лейтенанта Василя Ташкінов
Ліпатов Олексій Анатолійович
Кауфман Володимир Єгорович
Вважає Олексій Сергійович
Ерднеев Борис Озіновіч (за кілька секунд до загибелі)
З відомих учасників кривавої розправи над полоненими російськими солдатами і офіцером троє в руках правосуддя, двоє з них, за чутками, померли за гратами, про інших говорять, що хтось загинув в ході подальших бойових зіткнень, а хтось ховається у Франції.
Додатково щодо подій в Тухчаре відомо, що на допомогу загону Василя Ташкінов ніхто не поспішав ні в той страшний день, не успадковує і навіть не на наступний! Хоча основний батальйон стояв всього в декількох кілометрах неподалік від Тухчара. Зрада? Халатність? Явний змова з бойовиками? Набагато пізніше на село налетіла і відбомбилися авіація ... І ось в якості резюме по цій трагедії і в цілому з приводу долі багатьох і багатьох російських хлопців в ганебній війні, розв'язаної кремлівської клікою і субсидується якимись діячами з Москви і безпосередньо збіглим паном А.Б. Березовським (в Інтернеті є публічні його зізнання про те, що він особисто фінансував Басаєва).
Фортечні діти війни
Фільм включає знамените відео з відрізання голів нашим бійцям в Чечні - деталі в цій статті. Офіційні зведення завжди скупі і часто брешуть. Ось і 5-го і 8-го вересня минулого року, судячи з прес-релізів силових відомств, в Дагестані йшли звичайні бої. Все під контролем. Як водиться, про втрати повідомлялося побіжно. Вони мінімальні - кілька поранених і вбитих. Насправді якраз в ці дні позбавлялися життя цілі взводи і штурмові групи. Зате ввечері 12-го вересня по багатьом агентствам миттю поширилася звістка: 22-я бригада внутрішніх військ зайняла селище Карамахи. Генерал Геннадій Трошев зазначив підлеглих полковника Володимира Керского. Так дізналися ще про одну кавказької перемозі Росії. Прийшла пора отримувати нагороди. «За кадром» залишилося головне - те, яким чином, якою страшною ціною вчорашні хлопчаки вижили в свинцевому пеклі. Втім, для солдатів це був один з багатьох епізодів кривавої роботи, в якій залишаються в живих завдяки випадку. Вже через три місяці бійців бригади знову кинули в саме пекло. Вони атакували руїни консервного заводу в Грозному.
Карамахінскій блюз
8 вересня 1999 року. Цей день я запам'ятав на все життя, тому що саме тоді я побачив смерть.
На командному пункті над селищем Кадар було жваво. Одних генералів я нарахував з десяток. Снували артилеристи, отримуючи цілевказівки. Чергові офіцери відганяли журналістів від маскувальної сітки, за якою тріщали рації і кричали телефоністи.
... Через хмари виринули «Граки». Крихітними точками бомби ковзають вниз і через кілька секунд перетворюються в стовпи чорного диму. Офіцер з прес-служби пояснює журналістам, що авіація ювелірно працює по вогневих точках противника. При прямому попаданні бомби будинок розколюється, немов волоський горіх.
Генерали не раз заявляли, що операція в Дагестані разюче відрізняється від минулого чеченської кампанії. Різниця, безумовно, є. Кожна війна відрізняється від своїх поганих сестер. Але існують аналогії. Вони не просто кидаються в очі, вони кричать. Один з таких прикладів - «ювелірна» робота авіації. Льотчики і артилеристи, як і в минулу війну, працюють не тільки по противнику. Солдати гинуть від своїх же нальотів.
Коли підрозділ 22-ї бригади готувалося до чергового штурму, чоловік двадцять солдатів зібралися в коло біля підніжжя Вовчої гори, чекаючи команди піти вперед. Бомба прилетіла, потрапивши точнісінько в саму гущу людей, і ... не вибухнула. Цілий взвод тоді народився в сорочках. Одному солдатові проклятої бомбою, ніби гільйотиною, зрізало щиколотку. Хлопця, в частку секунди став калікою, відправили в госпіталь.
Занадто багато солдати і офіцери знають про подібні приклади. Занадто багато - для того, щоб зрозуміти: лубочні переможні картинки і реальність відрізняються, як сонце і місяць. У той час коли війська відчайдушно штурмували Карамахи, в Новолакському районі Дагестану загін спецназу був кинутий на прикордонну висоту. Під час атаки щось наплутали «суміжники» - по висоті стали працювати вертольоти вогневої підтримки. В результаті, втративши десятки вбитих і поранених бійців, загін відійшов. Офіцери погрожували розібратися з тими, хто стріляв по своїх ...
11 квітня 1996 рокуна ділянці автодороги Атаги-Гойське в результаті нападу
збройної стійкою групи (банди) під керівництвом А. Закаєва на військовослужбовців Збройних сил Російської Федерації були захоплені виконують свій службовий обов'язок військовослужбовці 245 мсп в / ч 62892:
- сержант к / с Едуард Вадимович Федотку
- мл. сержант к / с Павло Вікторович Шаронов
- рядовий к / с Сергій Іванович Мітряєв
- рядовий к / с Олексій Олександрович Щербатих
Водії-контрактники слідували без супроводу на двох армійських "Уралах".
мл. сержант к / с Павло Вікторович Шаронов
рядовий к / с Олексій Олександрович Щербатих
сержант к / с Едуард Вадимович Федотку
рядовий к / с Сергій Іванович Мітряєв
12 квітня 1996 рокуТимирбулатов за попередньою домовленістю з членами стійкої озброєної групи (банди) Бахарчіевим, Магомадова, Хамзат, Дукуахом і Асхабов і іншими невстановленими особами на автомашині УАЗ-469 вивезли всіх чотирьох військовослужбовців в район висоти Сурат, розташованої в 5 км на південь від села Комсомольське. Там бахарчи завдав кинджалом Шаронову П.В. різану рану шиї, в результаті чого Шаронов помер. Потім Тимирбулатов з пістолета марки ПМ пострілом в голову вбив Мітряєва С.І. Інші учасники банди скоїли вбивство військовослужбовців Федоткова Е.В. і Щербатих А.А. Бандити були настільки впевнені у своїй безкарності, що страшні сцени вбивств і знущань над російськими військовослужбовцями знімали на відеокамери, самі позували перед ними.
Пошуки контрактників "по гарячих слідах" результату не принесли. Перші відомості про них з'явилися лише через місяць в результаті військової операції: "13 травня. РВ приступив до прочісування Харсеноя з перевірки будинків, бліндажів на предмет наявності мінно-вибухових загороджень. Обходящаяся загін 4-й МСР через завали місцевості не зміг вийти до північній околиці Харсеноя і тому висунувся від перехрестя польових доріг по маршруту висування 1-го мСБ, до 11.00 зосередився в Харсеной.
В результаті перевірки Харсеноя були звільнені дві жінки,
<...>, Насильно утримуються в банді польових командирів Доку і Муси9 Атаєв з 1 квітня 1995 року. Було виявлено багато паспортів, військових квитків та інших документів. При веденні пошуків в Харсеной була виявлена установка БМ "Град" з боєприпасами. База була знищена, напрямні та боєприпаси захоплені РВ. Крім цього, було захоплено: кулемет КПВТ, ДШК на саморобних верстатах і заставлено, що в Харсеной чинили опір бригади командирів Хамзат, Салях, Рамзан чисельністю до 30 осіб кожна.
Втрати за минулу добу: безповоротні - 1, санітарні - немає.
після проведення опитування звільнених жінокз їх слів стало відомо, що військовослужбовці контрактної служби сержант Федотку Л., молодший сержант Шаронов П.В, рядові Щербатих А.А та Мітряєв С.І. були розстріляні в перших числах квітня, точніше не пам'ятають, можливо, на південній околиці Комсомольське. "
Командувач військами МО в Чечні генерал-майор Володимир Шаманов: "Днями ми звільнили Харсеной. Неподалік від селища, на березі річки, мої хлопці знайшли двох симпатичних російських дівчат, виснажених від побоїв і знущань. Те, що вони розповіли, мене вразило .. .
... Їх було троє - Катя, Катай Лена. З листопада 1995 року року ці фірми приїжджали на вахту в Грозний, жили в поїзді, який стояв в депо, з будівельниками. Робота була нескладною: підтримуй порядок, топи піч та "титан" для чаю. Будівельники - хлопці спокійні, весь день працювали на відновленні міста, дівчата тільки вечорами і бачили їх.
Другого квітня їх вахта прикомандированих на будівництво закінчувалася. І дівчата напередодні від'їзду додому вирішили сходити в лазню, до якої було рукою подати. Але помитися в той вечір їм не вдалося. Тільки вийшли за ворота депо, як до них під'їхала "санітарка", з якої вискочили два бороданя і запхали дівчат в машину.
Їхали довго, нарешті машина зупинилася. Їх завели в самотньо стоїть будиночок, що знаходився на схилі гори. Внизу горіли вогні якогось великого селища. Як потім з'ясувалося, це було село Комсомольське.
В хаті без вікон і дверей стояв страшний холод. Російські дівчата, притискаючись один до одного, намагалися зігрітися і заснути. Вони поки що не здогадувалися, яка доля їм уготована. Бойовики, поглядаючи в їхній бік, грілися в машині. Домагання Леонсио до бідної рабиня Ізаура - дитячі пустощі в порівнянні з тим, що Валя, Катя і Олена випробували в чеченському полоні.
На ранок привезли робітників. Майже всі російські. Їх змусили забити вікна, натягнути клейонку, сколотити нари і поставити "буржуйку". Разом із заручниками приїхало чоловік сорок бойовиків.
Перший раз російських рабинь підняли вночі. Вивели на подвір'я, почали бити. Спочатку були ляпаси, потім пішли палиці і кулаки. Били і ногами. Насолодившись вдосталь своєю жорстокістю, бойовики стали дівчат заспокоювати, розпитувати, хто вони такі, звідки, де працюють. А потім почали гвалтувати, бити і знову ґвалтувати ...
Цей кошмар тривав місяці півтора. 10 травня їх повели в гори, в Харсеной. Олену передали в іншу банду, і де вона зараз, подружки не знають. Напередодні спеціальної операції, 12 травня, Валю і Катю по-звірячому побили і, оскільки вони не могли самостійно пересуватися, відвели до річки і заховали за бетонними плитами. Цілий день, перемагаючи біль, дівчата пролежали під паляшім сонцем, а під вечір почувши шум рухалася машини подумали, що повертається охоронець, який обіцяв привезти Олену і забрати їх. З останніх сил Катя і Валя почали відповзати в сторону, щоб сховатися, але коли почули російську мову і побачили танк, покликали на допомогу наших хлопців ... "
Як видно з Журналу бойових дій 245 мсп, проводився збір інформація про місцезнаходження зниклих військовослужбовців, але, на жаль, пошуки ні до чого не привели. У 1996 році плівка із записом страти з'явилася на чеченських ринках. "У надії пізнати і розшукати вбивць оперативники показали касету" лояльним "чеченцям. Відразу кілька людей заявили, що головний кат на плівці - не хто інший, як добре відомий в республіці польовий командир Салаутдін Темірбулатов.<...>У 1996 році, відразу ж після того, як Темірбулатова впізнали на плівці, Генпрокуратура порушила проти нього кримінальну справу за вбивство і бандитизм. Тракториста оголосили в розшук ".
Арешт Темірбулатова відбувся 19 березня 2000 року силами Північно-Кавказького РУБОПа і Далекосхідного СОБР, а на наступний день по Центральному телебаченню була показана плівка зі стратою контрактників.
Генпрокурор Володимир Устинов: "В судовому засіданні підсудний Тимирбулатов підтвердив свої показання, дані в ході досудового слідства, про те, що з його участю були вбиті четверо військовослужбовців Російської Армії. В ході перевірки його показань з виходом на місце події Тимирбулатов вказав на дорогу, що веде через південну околицю села Комсомольське Урус-Мартанівського району в південному напрямку в гірську місцевість, і пояснив, що саме по ній військовослужбовці були вивезені для подальшого вбивства.
В ході додаткового огляду місця події за участю обвинуваченого Тімірбулатова, в п'яти кілометрах на південь від села Комсомольське Урус-Мартанівського району, в гірській місцевості, виявлено поховання, з якого витягнуті останки трьох осіб, а поруч на відкритій поверхні знайдені останки четвертого людини.<...>
12 квітня 1996 року взяв участь у розстрілі чотирьох військовослужбовців Російської Армії, захоплених бойовиками в полон, за попередньою змовою з Бахарчіевим, Магомадова, Хамзат, Дукуахом і Асхабов. Першого військовослужбовця - Шаронова - убив бахарчи, другого - Мітряєва - убив особисто Тимирбулатов, поставивши того на коліна і вистріливши йому в голову. Третього військовослужбовця - Федоткова - з автомата убив Хамзат. Четвертого - Щербатова - убив Дуку. Він перерізав йому горло кинджалом. Після вбивства вони скинули трупи в окоп і присипали їх землею. "
У ханкальскіх списках, - полонених, зниклих без вести або самовільно залишили частину (приблизно половина полонених і зниклих була оформлена таким манером), - їх не било.В 245 мсп або в черговому направленому на два місяці на Ханкалу "полковника Іванові". При тому, що в групі розшуку десь з пізньої весни вже працював, наприклад, полковник Пилипенко.
А плівка, що лягли в кримінальну справу - наша, привезена з Грозного спочатку 1997 го і послана в генпрокуратуру навесні 1997-го. Звідти відповіли невиразно, - типу, йдіть в територіальну прокуратуру (ічкерійськими, чи що?). Насправді, переслали в Кавказьку міжрегіональну, і там вона лягла в справу. Майже на три роки. А взимку 2000-го слідчий Криворотов, перебираючи старі справи, наткнувся на неї .... І все завертелось.Дорога від Атагов йде до Гойти. А ці машини йшли, начебто, кругом - по Шатойському трасі до перехрестя (навпроти чіріюртовской дамби), там поворот направо, мимо Алхазурово.
У травні 2001 року в Чечні був затриманий бойовик Мовладі Хасанов, який брав участь разом з польовим командиром Салаудіном Темірбулатова на прізвисько Тракторист в розстрілі російських військовослужбовців.
Хасанов відображений разом з Салаудіном Темірбулатова на відеоплівці із записом страти російських солдатів.
Встановлено, що в 1996 році Хасанов входив до загону польового командира Доку Умарова, яке було підпорядковане Руслану Гелаєва. Він брав участь в боях проти федеральних сил в Гойська, при штурмі бойовиками Грозного в серпні 1996 року отримав поранення в область голови та шиї.
Після широкого поширення відеокасети із записом страти російських контрактників Хасанов переховувався.
На прізвисько "ТРАКТОРИСТ"
Зсутуливши плечі і опустивши голову, він понуро сидить в клітці, встановленої в залі суду. Його великі, в вузлах вен руки лежать на колінах спокійно. На вигляд - звичайний сільський трудяга. Але ні, це "трудяга" зовсім на іншій ниві - за ним тягнеться кривавий слід злочинів. Суд вершиться над одним з найбільш відчайдушних чеченських бандитів.
ОБОРОТЕНЬ З БОРЗОЯУ кримінальній справі Салаудіна Тімірбулатова на прізвисько "Тракторист" фігурує цікавий документ - громадська характеристика, підписана главою адміністрації селища Хорта Шатойського району Чеченської республіки Русланом Мучаровим. "Після служби в армії, восени 1979 року народження, Тимирбулатов повернувся в рідний колгосп імені С.М Кірова, працював трактористом. Брав активну участь у громадському житті села, допомагав бідним і знедоленим. Був нагороджений десятками почесних і похвальних грамот, премійований легковий автомашиною. Балотувався кандидатом в депутати Верховної ради Чечено-Інгушської АРСР. Одружений. Має 6 дочок. Був членом КПРС, депутатом районної ради кількох скликань, депутатом Борзоевского сільської ради всіх скликань починаючи з 1980 року ".
Що тут скажеш? Зразковий радянський громадянин - якщо судити за влучним висловом. Довіряли, висували, нагороджували - не здогадуючись, на які злодійства здатний цей зовні стриманий, законослухняний селянин. Старший прокурор-криміналіст Головного управління прокуратури РФ на Північному Кавказі Костянтин Криворотов вважає, що підсудний від природи був наділений якостями злочинця. Але приховував їх під личиною доброчесного трудівника до тих пір, поки в Чечні не утвердився кримінальний режим, який розбудив у багатьох найбільш ниці інстинкти і пороки.
З приходом до влади Джохара Дудаєва Тимирбулатов кидає колгосп і перебирається в Грозний. Тут він стає членом одного з незаконних збройних загонів, що іменувався "Шатойському полком". Йому видали автомат і 200 патронів, а ватажок банди біло поставив завдання - активно протидіяти російським військам, нападати на мирних громадян, брати їх в заручники. Бандитському начальству сподобалося особливу старанність новоспеченого "бойовика", і незабаром він отримав під командування загін з кількох десятків таких же головорізів, став "польовим командиром". Тут почалися криваві "подвиги" колишнього тракториста.
11 квітня 1996 року в ділянці автодороги Атаги - Гойське банда Ахмеда Закаєва напала на військовий підрозділ. У полон було захоплено старший сержант Едуард Федотку, рядові Сергій Мітряєв, Олексій Щербатих і молодший сержант Павло Шаронов. Тимирбулатов зголосився особисто брати участь в їх страти. Разом з кількома підручними вивіз бранців до висотки Сурат, що в п'яти кілометрах від села Комсомольське. Жадали крові бандити придумали особливо витончену страту. За наказом ватажка бойовик бахарчи кинджалом полоснув по горлу Шаронова, і вбивці, регочучи і поплескуючи один одного по плечу, спостерігали агонію молодшого сержанта. Такий же страти був підданий і рядовий Щербатих. Йому зніс голову бандит Дуку. Потім настала черга Мітряєва та Федоткова. Віддавши старшого сержанта на розправу одному з бойовиків на ім'я Хамзат, Тимирбулатов наказав Мітряєва встати на коліна і вистрілив з пістолета йому в потилицю ... Вбивці настільки були впевнені у своїй безкарності, що всю цю страшну сцену знімали відеокамерою, приймаючи гордовиті пози. Відеокасета стала однією з незаперечних доказів.
ГЕРОЙ Росії впізнали ВОРОГА
Нещодавно в своїй книзі "Труд" була надрукована стаття про героїзм підполковника Олександра Жукова, пройшов всі кола пекла в чеченському полоні. За мужність і відвагу офіцеру присвоєно звання Героя Росії. З наявних в Генпрокуратурі матеріалів стало відомо, що Тимирбулатов має безпосереднє відношення і до захоплення Жукова.
Влітку 1999 року "Тракторист" пішов на підвищення - став начальником так званого Шатойського райвідділу шаріатських безпеки. А 31 січня 2000 року ця банда разом з іншими сепаратистськими формуваннями вступила в бій з загоном російського спецназув околицях села Харсеной. Серед розвідників з'явилися поранені. За ними прислали вертольоти з рятувальниками. Але вогонь бойовиків посилився, і вертольоти були змушені повернутися. На землі залишилися висадилися з них за пораненими підполковник Жуков, капітан Могутнє і сержант Бегленко. Ось на цю жменьку бійців і навалилася всією потужністю банда Тімірбулатова. Спливають кров'ю офіцери і сержант були захоплені в полон. Згодом Могутнову і Бегленко вдалося втекти, а Жукова бандити відвезли в Комсомольське, де стерегли особливо ретельно в надії обміняти на будь-якого "заслуженого" бойовика.
На попередньому слідстві Тимирбулатов визнав тільки найочевидніше - свою участь у страті військовослужбовців. Захоплення ж в полон поранених офіцерів і сержантів заперечував категорично. Слідчим довелося везти арештованого в Ростов-на-Дону, де в одному з госпіталів знаходився підполковник Жуков. Він відразу впізнав бандита.
СЛІДАМИ УБИВЦІ
Тракторист був затриманий в березні 2000 року в чеченському селищі Бабаюрт, де переховувався під виглядом біженця. Почалося розслідування. Ступінь провини і міру покарання навіть самому запеклому рецидивісту може визначити тільки суд. Завдання попереднього слідства - скрупульозно зібрати докази, безумовно підтверджують злочинну діяльність підозрюваного. Робота ця, визнається Костянтин Криворотов, була нелегкою.
- Люди, які постраждали від Тімірбулатова, живуть в самих різних регіонах країни, тому районом нашого розслідування виявилася практично вся Росія - від Далекого Сходу до Північного Кавказу. Крім збройного протистояння федеральним силам, банда "Тракториста" займалася пограбуваннями, захопленням заручників з метою отримання викупу. Наприклад, в січні 1997 року в Нальчику вони викрали турецького бізнесмена Назіма Сабанджіоглу, за звільнення якого отримали 250 тисяч доларів США. І це не єдиний такий случай.Тімірбулатов звинувачується по 24 статтям - цілий букет злочинів, і кожне з них слідчі повинні були довести. При розслідуванні звірячого вбивства чотирьох військовослужбовців слідству спочатку не були відомі навіть імена страчених людей. Виїхати на місце злочину довгий час не було можливості, всі дороги в районі села Комсомольське бойовики замінували. Але, незважаючи на це, нам все ж вдалося знайти останки загиблих воїнів, і особисто мені довелося виконати важку місію - передати їх в Ростові-на-Дону нещасним батькам ...
Свою роботу наслідок завершило, тепер слово за судом.
Суд над Тімірбулатовим - перша акція законного відплати ватажкам чеченських бандитів. Костянтин Криворотов впевнений, що за цим судом підуть і інші. Важливо тільки, вважає він, щоб судові засідання були відкритими. Росіяни повинні побачити в обличчя тих, хто приніс на нашу землю незліченні біди і страждання під бандитськими прапорами Масхадова, Басаєва, Хаттаба ...
Салаудін Тимирбулатов - відомий чеченський польовий командир і терорист. Відомий під прізвиськом Тракторист. Сумно відомий цей злочинець став в 1996 році, коли під час стратив чотирьох російських солдатів, які опинилися в полоні. Сцена страти знімалася на відео, а потім була викладена на загальний огляд в якості залякування.
Ранні роки
Салаудін Тимирбулатов народився в 1960 році. Він з'явився на світ у невеликому селі під назвою Хорта. Воно розташоване на території Чечено-Інгушської АРСР. Після школи відправився служити в армію, на «громадянку» повернувся в 1979 році.
Приїхавши в рідне село, влаштувався на роботу трактористом в колгосп імені Сергія Мироновича Кірова. Поки Салаудін Тимирбулатов працював, мав виключно позитивні характеристики, буквально десятки вдячних листів і похвальних грамот, його навіть преміювали легковим автомобілем за ударну працю.
Він одружився, виховав шістьох дітей. У 1980 році став членом Комуністичної партії Радянського Союзу, після цього неодноразово обирався депутатом сільської та районної рад, навіть балотувався до Верховної Ради Чечено-Інгушської автономної республіки, але не пройшов.
За часів Джохара Дудаєва
У 1991 році на чолі Чечні виявився екс-генерал радянської армії. Він почав вести жорсткий націоналістичний курс, який в кінцевому підсумку був спрямований на відділення республіки від Радянського Союзу, - саме цього він домагався, закликав у своїх виступах.
Його відозви й мови тоді надихнули багатьох чеченців, серед яких виявився і Салаудін Хасмагамадовіч Тимирбулатов. Незабаром він прийняв для себе рішення вступити до лав незаконних збройних формувань в складі дудаевской армії, які стали протистояти федеральних властей, направленим в регіон для підтримки конституційного ладу.
У перший час Салаудін Тимирбулатов служив під командуванням Белоева в так званому Шатойському полку, що отримав свою назву від села на півдні республіки, в районі Аргунского ущелини. За своє колгоспне минуле він незабаром отримав прізвисько Тракторист, під яким і став відомий іншим учасникам збройних бандформувань.
Служба у Дудаєва складалася досить успішно. Незабаром Салаудін Тимирбулатов на прізвисько Тракторист отримав призначення в якості командира озброєного формування, до складу якого входили кілька десятків бойовиків. З тих пір банда під його проводом початку регулярно здійснювати напади на підрозділи федеральних військ з перемінним успіхом.
З приходом до влади Джохара Дудаєва Тимирбулатов кидає колгосп і перебирається в Грозний. Тут він стає членом одного з незаконних збройних загонів, що іменувався «Шатойському полком». Йому видали автомат і 200 патронів, а ватажок банди біло поставив завдання - активно протидіяти російським військам, нападати на мирних громадян, брати їх в заручники. Бандитському начальству сподобалося особливу старанність новоспеченого «бойовика», і незабаром він отримав під командування загін з кількох десятків таких же головорізів, став «польовим командиром». Тут почалися криваві «подвиги» колишнього тракториста.
показова страта
11 квітня 1996 року в ділянці автодороги Атаги - Гойське банда Ахмеда Закаєва напала на військовий підрозділ. У полон було захоплено старший сержант Едуард Федотку, рядові Сергій Мітряєв, Олексій Щербатих і молодший сержант Павло Шаронов. Тимирбулатов зголосився особисто брати участь в їх страти. Разом з кількома підручними вивіз бранців до висотки Сурат, що в п'яти кілометрах від села Комсомольське.
Жадали крові бандити придумали особливо витончену страту. За наказом ватажка бойовик бахарчи кинджалом полоснув по горлу Шаронова, і вбивці, регочучи і поплескуючи один одного по плечу, спостерігали агонію молодшого сержанта. Такий же страти був підданий і рядовий Щербатих. Йому зніс голову бандит Дуку.
Потім настала черга Мітряєва та Федоткова. Віддавши старшого сержанта на розправу одному з бойовиків на ім'я Хамзат, Тимирбулатов наказав Мітряєва встати на коліна і вистрілив з пістолета йому в потилицю ... Вбивці настільки були впевнені у своїй безкарності, що всю цю страшну сцену знімали відеокамерою, приймаючи гордовиті пози.
Даний злочин набула суспільного резонансу, оскільки бойовики знімали весь процес на камеру. У майбутньому, коли більшість з них були затримані, саме цей відеозапис стала вирішальною доказом в суді. Страта солдат Салаудіном Тімірбулатовим стала його найстрашнішим, але не єдиним злочином.
Злочини банди Тракториста
Банда, якою керував Тимирбулатов, була помічена і пізніше звинувачена в численних злочинах. Її члени здійснювали багаторазові викрадення людей, щоб потім вимагати за них викуп.
Наприклад, в самому початку 1997 року членами бандформування був захоплений турецький підприємець на ім'я Назім Сабанджіглоу. За нього їм вдалося виручити близько 250 тисяч доларів.
В середині 1999 року бойовик Тимирбулатов очолив так зване Шатойському районі управління шаріатських безпеки при новій чеченської влади, яка протрималася відносно недовго.
Полон офіцера Олександра Жукова
У біографії Салаудіна Тимирбулатов є ще один відомий епізод, пов'язаний із захопленням у полон російських військовослужбовців. Він був одним з учасників захоплення в полон підполковника російської армії.
Це сталося в січні 2000 року, під час операції федеральних військ з порятунку розвідників третьої мотострілецької дивізії. Жуков керував пошуково-рятувальною операцією, яку проводили в районі села Харсеной в Аргунській ущелині. Розвідники виявилися в засідці, були змушені йти від переслідування, маючи на руках трьох тяжкопоранених товаришів.
Жуков прибув на місце на вертольотах Мі-24, незважаючи на те що розвідники вели бій з оточили їх бойовиками, спустився на землю на лебідці. З її допомогою на борт вертольота почали піднімати тяжкопоранених солдатів. В цей час бойовики обстрілювали вертоліт, щоб не допустити загибелі повітряного судна, підполковник прийняв рішення перервати рятувальну операцію, а сам приєднався до розвідників.
Вертольоти по його координатам завдали удару по бойовиках, що дозволило групі здійснити прорив. Їм вдалося відірватися, але на наступний день чеченці їх вистежили по гуркоту вертольотів, які прибули для евакуації, знову атакували. До цього часу практично всіх розвідників вдалося врятувати. Коли вертольоти почали обстрілювати, Жуков наказав їм йти, а сам залишився з сержантом Дмитром Бегленко і капітаном Анатолієм Могутновим. Вони втрьох знову спробували вирватися з оточення, але всі троє були тяжко поранені і захоплені в полон.
У чеченському полоні Жуков відчув на собі тортури і побиття. Захопило його групу якраз бандформування під командуванням Тімірбулатова. Тракторист вимагав, щоб російська політика в Чечні була засуджена західним світом, Жукова змушував перейти в іслам і видати коди виклику бойових вертольотів. Підполковника не стали вбивати, розраховуючи все ж отримати ці відомості або обміняти його на одного з родичів польового командира. Через якийсь час його передали в загін більш впливового командира.
У березні його привезли в село, де бойовиків виявили федеральні війська. При спробі вирватися з села через мінні пастки і розтяжки вони поставили полоненого перед собою в якості живого щита. Опинившись під перехресним вогнем, Жуков отримав 4 поранення. Його доставили в госпіталі у важкому стані. Йому було присвоєно звання Героя Росії за мужність, проявлену в чеченському полоні.
У той же час був затриманий і сам Тимирбулатов. Це вдалося зробити вітчизняним спецслужбам в ході операції 19 березня 2000 року. В ході слідства польовий командир заперечував свою причетність до викрадень людей і утримання їх у полоні.
В цьому плані вирішальними стали якраз свідчення підполковника Жукова, який, не дивлячись на важкі поранення, вже через вісім місяців повністю відновився і повернувся до лав російської армії. Жуков виступив на суді, давши свідчення, що свідчать проти терориста. Офіційно ж терористом було визнано тільки найочевидніше злочин - кара чотирьох російських військовослужбовців, яка була зафіксована на відео, яке виявилося в руках слідчих.
У січні 2001 року почався процес у Верховному суді Кабардино-Балкарської республіки. Уже в середині лютого чеченського терориста визнали винним в скоєнні злочинів, передбачених одинадцятьма статтями кримінального кодексу.
Серед них були визнані судом, доведені обвинуваченням утримання заручників, посягання на життя, розкрадання вогнепальної зброї, розбій, придбання і носіння вогнепальної зброї, поширення наркотиків, страти військовослужбовців, вбивства.
За сукупністю скоєних злочинів чеченський польовий командир Тимирбулатов був засуджений до довічного позбавлення волі в виправній колоніїособливого режиму. Вирок був оскаржений у Верховному суді, але ця інстанція залишила його без змін.
відбування покарання
Тракторист був затриманий в березні минулого року в чеченському селищі Бабаюрт, де переховувався під виглядом біженця. Почалося розслідування. Ступінь провини і міру покарання навіть самому запеклому рецидивісту може визначити тільки суд. Завдання попереднього слідства - скрупульозно зібрати докази, безумовно підтверджують злочинну діяльність підозрюваного. Робота ця, визнається Костянтин Криворотов, була нелегкою.
- Люди, які постраждали від Тімірбулатова, живуть в самих різних регіонах країни, тому районом нашого розслідування виявилася практично вся Росія - від Далекого Сходу до Північного Кавказу. Крім збройного протистояння федеральним силам, банда «Тракториста» займалася пограбуваннями, захопленням заручників з метою отримання викупу.
Наприклад, в січні 1997 року в Нальчику вони викрали турецького бізнесмена Назіма Сабанджіоглу, за звільнення якого отримали 250 тисяч доларів США. І це не єдиний такий случай.Тімірбулатов звинувачується по 24 статтям - цілий букет злочинів, і кожне з них слідчі повинні були довести. При розслідуванні звірячого вбивства чотирьох військовослужбовців слідству спочатку не були відомі навіть імена страчених людей. Виїхати на місце злочину довгий час не було можливості, всі дороги в районі села Комсомольське бойовики замінували. Але, незважаючи на це, нам все ж вдалося знайти останки загиблих воїнів, і особисто мені довелося виконати важку місію - передати їх в Ростові-на-Дону нещасним батькам ...
У кримінальній справі Салаудіна Тімірбулатова на прізвисько «Тракторист» фігурує цікавий документ - громадська характеристика, підписана главою адміністрації селища Хорта Шатойського району Чеченської республіки Русланом Мучаровим. «Після служби в армії, восени 1979 року народження, Тимирбулатов повернувся в рідний колгосп імені С.М Кірова, працював трактористом. Брав активну участь у громадському житті села, допомагав бідним і знедоленим. Був нагороджений десятками почесних і похвальних грамот, премійований легковий автомашиною. Балотувався кандидатом в депутати Верховної Ради Чечено-Інгушської АРСР. Одружений. Має 6 дочок. Був членом КПРС, депутатом районної ради кількох скликань, депутатом Борзоевского сільської ради всіх скликань починаючи з 1980 року ».
В даний час бойовик залишається в ув'язненні в колонії «Чорний дельфін». Салаудін Тимирбулатов сидить вже 17 років. Зараз йому виповнилося 58. На суді винним він себе не визнавав, не дивлячись на страшне відеосвідчення. Говорив, що це монтаж. У суді вдалося довести лише одне вбивство та участь в незаконних збройних формуваннях. Однак про жертви Тракториста по Чечні ходили легенди.
... Тракторист спочатку тримався борзо. Не хотів драїти «очко». Рівно через два місяці виховної роботи все стало на свої місця. З камери лунало мірне шурхіт - це «польовий командир армії Дудаєва» надраювати латунний кран, за що і отримав нове прізвисько - Кранівник.
За деякими даними, укладений хворий на важку форму туберкульозу. Колонія «Чорний дельфін» знаходиться в Оренбурзькій області, в місті Соль-Илецке. Зараз в ній містяться 863 людини, які знаходяться під постійним відеоспостереженням.
Зараз в місцях позбавлення волі відбувають покарання 26 громадян, засуджених за тероризм і участь в незаконних збройних формуваннях. Вони відбувають свої терміни в Оренбурзькій, Смоленської, Саратовської, Кемеровської областях, Ставропольському і Хабаровському краях. Ще кілька десятків бойовиків чекають суду в СІЗО. Така мізерна цифра пояснюється тим, що дуже важко довести в суді, що обвинувачений воював проти держави. Бойовика легше посадити за грабіж і вбивство або за розповсюдження наркотиків.
Страшні фрагменти плівки в 99-м показували і по центральному телебаченню - одному солдату бойовики перерізали горло, а двом іншим стріляли в голову з пістолета. Деякі учасники страти ховалися під масками. Але Темірбулатов і Хасанов цього не робили. Обох впізнали чеченці, після чого бойовики були оголошені в розшук. У березні 2000-го в Дуба-Юрті зловили Тракториста. У лютому цього року його судили в Нальчику і засудили до довічного ув'язнення (обвинувач вимагав страти). Але Темірбулатов визнав себе винним тільки в одному вбивстві - солдата строкової служби Мітряєва. Він взагалі говорив, що відразу після призову в Армію Дудаєва здав автомат і лише зрідка надавав бойовикам транспортні послуги (з радянських часів у нього залишився свій трактор - звідси кличка). 12 квітня 96-го він нібито випадково опинився в Комсомольському - приїхав до знайомого і наткнувся на приготування до страти. Одна з мешканок села сказала Темірбулатова, що у Мітряєва знайшли ланцюжок, яка належала його сестрі, незадовго до цього згвалтованої і убитої. «Ти повинен брати участь у страті», - сказали жителі Комсомольського Трактористу. «Тому я і вбив», - сказав суду Тракторист.
Суд не повірив бойовику і визнав його винним в організації кари. Якщо все ж Темірбулатов говорив правду, то слід визнати, що ініціатор розправи тоді залишився на свободі (якщо не вбитий під час першої та другої чеченських кампаній). Не виключено, що це Хасанов. Обставини його затримання не повідомляються. За деякими даними, він був схоплений в будинку, в якому був виритий тунель, - Хасанов боявся, щоб його впізнали, після того як відеоплівку з його особою стали показувати по російському телебаченню і в військових частинах. Але ще більше Хасанову потрібно було боятися показань Тракториста - під слідством той спочатку довго замикався, проте коли, за чутками, до допитів підключився особисто генпрокурор Володимир Устинов, розговорився і навіть показав місце, де були поховані страчені. Мабуть, була названа і прізвище Хасанова. А то, що першим з подільників Тракториста відловили Хасанова, може бути не випадковістю, а спробою знайти головного винуватця розправи.
Втім, самі чеченці не схильні відбілювати Тракториста і вважають, що він цілком міг організувати кару. «Це страшна людина», - сказав відомий польовий командир Руслан Гела матері одного зі страчених, яка приїхала в Чечню шукати сина. З тієї ж причини на ринку в Грозному їй відмовилися продавати касету із записом страти. Про долю сина вона дізналася від Ахмеда Закаєва. Пізніше він став міністром інформації в кабінеті Аслана Масхадова і брав на чеченців відповідальність за загибель підводного човна «Курськ» і пожежа на Останкінській вежі, а в 96-го він командував загоном, який якраз контролював район селища Гойське. Закаєв зізнався, що це його люди зупинили два «Уралу», які везли снаряди по дорозі Нові Атаги - Гойське. Всі четверо водіїв - двоє контрактників і двоє строковиків - за його наказом були відправлені в селище Чишки, де розташовувався табір військовополонених так званого міністерства шаріатських безпеки. Яким чином вони потрапили в Комсомольське, до сих пір невідомо.
Таким чином, список винних в розправи над військовослужбовцями в Комсомольському далеко не остаточний. Останнє, що було чутно про Ахмеда Закаєва, - то, що він важко поранений. Швидше за все, лікуватися його переправили до Грузії, і це до нього серед інших польових командирів звертається Шаміль Басаєв на відеокасеті, яку на цьому тижні опублікував Сергій Ястржембський. Так що подільників Тракториста ловити будуть ще довго.